Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 26

Я скучив за усміхненим обличчям,

А тут, в Берліні, цих облич багато,

Хоч день буденний, прохідний і звичний,

А не якесь для всіх веселе свято.

Отак іду у натовпі поволі,

І до облич не треба придивлятись.

Усмішки всюди! Й якось мимоволі

І сам я починаю посміхатись.

Я спробую, звичайно, якщо вдасться,

І розпитаю у берлінців нишком:

Вони так посміхаються від щастя

Чи щастя їм дарує всім усмішка?