Читать книгу Потік. Психологія оптимального досвіду - Мігай Чиксентмігаї - Страница 12

Інформація входить у свідомість, оскільки ми маємо намір зосередити на ній увагу. Це може також бути результатом дії стереотипів уваги, що ґрунтуються на біологічній або соціальній інструкції. Наприклад, їдучи по шосе, ми проминаємо сотні машин, фактично не усвідомлюючи їх присутності. Ми можемо на частки секунди реєструвати їх форму та колір, після чого відразу забуваємо. Але іноді ми помічаємо конкретний автомобіль, можливо, тому, що він невпевнено метляється між смугами, або рухається надто повільно, або має незвичайний вигляд. Образ незвичайного автомобіля потрапляє у фокус уваги, і ми це усвідомлюємо. У свідомості візуальна інформація про автомобіль (наприклад, «він повертає») співвідноситься з інформацією про інші автомобілі, що зберігається в пам’яті, з метою визначення, до якої категорії варто зарахувати цей випадок. Чи цей водій недосвідчений, чи п’яний, а може, він вправний водій, але щось змусило його відволіктися? Щойно подія зіставляється з уже відомим класом подій, вона ідентифікована. Тепер її потрібно оцінити: чи є тут про що турбуватися? Якщо відповідь «так», маємо визначитись із реакцією: чи треба нам прискоритись, пригальмувати, змінити ряд, зупинитися й попередити патруль?

Усі ці складні психічні операції мають бути виконані за кілька секунд, іноді за частки секунди. Хоча відповідне судження формується, здається, блискавично, насправді це відбувається в реальному часі. І наша реакція не автоматична – її робить можливою певний процес, що називається увагою. Саме увага вибирає відповідні біти інформації серед мільйонів потенційно доступних. Нам потрібна увага, щоб отримати відповідні дані з пам’яті, оцінити події, а потім вибрати правильний алгоритм дій.

Попри свої великі можливості, увага не може вийти за рамки вже описаних обмежень. Неможливо помітити або утримати у фокусі більше інформації, ніж мозок здатний обробити одночасно. Вилучення інформації з пам’яті і приведення її у фокус свідомості, порівняння, оцінювання, прийняття рішень – усі ці процеси задіюють обмежені можливості нашого мозку. Наприклад, водій, помітивши автомобіль, що повертає, мусить перестати говорити по мобільному телефону, якщо хоче уникнути аварії.

Дехто навчається ефективно використовувати цей безцінний ресурс, тоді як інші марно витрачають його. Відзнака людини, яка вміє контролювати свою свідомість, – здатність зосереджувати увагу за бажанням, не зважати на чинники, що її відвертають, концентруватися стільки часу, скільки потрібно для досягнення мети, і не більше. І той, хто здатний на це, як правило, насолоджується звичайним плином повсякденного життя.

На думку спадають двоє дуже різних людей, котрі яскраво ілюструють, як за допомогою уваги можна впорядкувати свідомість і спрямувати її на досягнення мети. Перша – Е., європейка, одна з найвідоміших і найвпливовіших жінок у своїй країні. Учений із міжнародною репутацією, вона до того ж створила успішний бізнес, у якому задіяні сотні людей і який перебуває на передньому краї своєї галузі для цілого покоління. Е. постійно їздить на політичні, ділові та професійні зустрічі, курсуючи між кількома своїми резиденціями в різних країнах. Якщо в місті, де вона зупиняється, проходить концерт, Е., скоріш за все, буде в залі; якщо випадає вільна хвилина, вона неодмінно навідається до музею або бібліотеки. А поки вона на зустрічі, її водій, замість просто сидіти й чекати, має відвідати місцеву художню галерею або музей, бо по дорозі додому його роботодавець захоче обговорити з ним враження від картин.

Жодна хвилина життя Е. не проходить марно. Зазвичай вона пише, розв’язує проблеми, читає одну з п’яти газет або заздалегідь відібрані розділи книг відповідно до її денного розкладу або просто ставить питання, зацікавлено спостерігає за подіями і планує наступне завдання. Дуже мало часу вона витрачає на рутинні справи. Пустопорожніх балачок або спілкування з люб’язності вона, як може, уникає. Однак щодень вона відводить певний час на підзарядку розуму дуже простими засобами, наприклад, нерухомо стоячи хвилин по п’ятнадцять на березі озера, обличчям до сонця, із заплющеними очима. Або вона може піти гуляти із собаками на луки, пагорби за містом. Е. настільки контролює процеси власної уваги, що може за бажанням «відмикати» свідомість і ненадовго засинати, коли випадає вільна хвилинка.

Життя Е. не було легким. Її сім’я зубожіла після Першої світової, а сама вона під час війни втратила все, навіть свободу. Кілька десятиліть тому вона мала хронічну хворобу, як були впевнені лікарі, смертельну. Але Е. привела до ладу все, зокрема й власне здоров’я, дисциплінувавши свою увагу й відмовившись від непродуктивних думок і дій. Сьогодні вона випромінює чисте сяйво енергії. І, незважаючи на пережиті негаразди та напруженість її нинішнього життя, вона, здається, насолоджується кожною його хвилиною.

Друга людина, яку варто тут згадати, багато в чому протилежна Е. (ці двоє схожі тільки непохитною гостротою уваги). Р. – сухорлявий, на перший погляд непоказний чоловік. Тихий, скромний до сором’язливості, його легко забути відразу після короткої зустрічі. Відомий небагатьом, він, однак, користується великою повагою. Він – майстер у царині езотерики й автор вишуканих віршів, перекладених багатьма мовами. Кожному, хто спілкується з ним, спадає на думку образ глибокого колодязя, повного енергії. Коли Р. говорить, його очі вбирають усе навкруги; кожну фразу, яку чує, він устигає проаналізувати трьома або чотирма різними способами ще до того, як співрозмовник закінчить її. Те, що більшість людей приймають як належне, для нього – загадка, і він не заспокоїться, доки не розгадає її оригінальним, але цілком прийнятним шляхом.

Однак, попри постійну зосередженість інтелекту, Р. випромінює спокій і щиру безтурботність. Він, здається, завжди в курсі найменших сплесків активності навколо себе. Але Р. помічає речі не для того, щоб змінювати їх або судити. Йому достатньо сприймати реальність, розуміти її, іноді, можливо, висловлювати своє розуміння. Р. не має наміру безпосередньо впливати на суспільство, як це робить Е. Але його свідомість так само упорядкована й складна, а увага максимально розширена. Так само, як і Е., він, здається, отримує велику насолоду від життя.

Кожна людина певним чином розподіляє свою обмежену увагу: свідомо фокусуючи її, як пучок енергії (як Е. і Р. із наведених прикладів), або розсіюючи в уривчастих, випадкових рухах. Форма і зміст нашого життя визначаються тим, як ми використовуємо увагу. Абсолютно різні реальності виникають залежно від того, на що ми її витрачаємо. Назви, що їх ми вживаємо для опису рис характеру, такі як екстраверт, успішний або параноїк, відображають конкретні моделі, якими люди користуються, структуруючи свою увагу. На тій самій вечірці екстраверт шукатиме спілкування з іншими (і насолоджуватиметься ним), успішний – корисні ділові контакти, а параноїк – ознаки небезпеки, якої треба уникати. Існує безліч способів використання уваги – способів, які можуть зробити ваше життя щасливим або сповненим страждань.

Гнучкість структур уваги стає ще більш очевидною, якщо порівняти їх у різних культурах і професійних колах. Ескімоські мисливці навчаються розрізняти десятки видів снігу й завжди знають напрям і швидкість вітру. Моряки традиційної Меланезії, якщо їх відвезти із зав’язаними очима в будь-яку точку океану в радіусі кількох сотень миль від рідного острова й дозволити поплавати кілька хвилин у морі, здатні визначити своє місцезнаходження за підводними течіями. Музикант структурує свою увагу, зосереджуючись на нюансах звуку, яких не розрізняють звичайні люди; брокер акцентується на найдрібніших змінах ринку, що їх не помічають інші; добрий клінічний діагност має напрочуд гостре чуття на симптоми, адже всі ці спеціалісти тренують свою увагу, навчаючи її обробляти сигнали, яких інакше не помітили б.

Саме увага визначає, що з’явиться у свідомості, вона є необхідною складовою будь-яких інших психічних процесів, таких як запам’ятовування, мислення, почуття і прийняття рішень, тому можна говорити про неї як про психічну енергію. Увага подібна до електроенергії тим, що без неї ніщо не працює, і тим, що в процесі роботи вона розсіюється. Ми творимо себе тим, як ми вкладаємо цю енергію. Формування всіх наших спогадів, думок, почуттів залежить від того, як ми її використовуємо. І цю енергію ми здатні контролювати, робити з нею все що завгодно. Отже, увага є найважливішим інструментом підвищення якості переживань.