Читать книгу Потік. Психологія оптимального досвіду - Мігай Чиксентмігаї - Страница 17

Існують дві основні стратегії покращення якості життя, які ми можемо прийняти. Перша – спробувати змусити зовнішні умови відповідати нашим цілям. Друга – змінити своє сприйняття зовнішніх умов так, щоб вони більше відповідали нашим цілям. Наприклад, відчуття безпеки є важливою складовою щастя. Це відчуття можна підсилити, купивши зброю, встановивши міцні замки на двері, переїхавши в більш безпечний район, удавшись до політичного тиску на мерію, щоб та збільшила кількість поліцейських, або допомагаючи спільноті краще усвідомити важливість громадського порядку. Усі ці різні дії спрямовані на приведення зовнішніх умов у відповідність до наших цілей. Інший спосіб, що дає нам можливість почуватися безпечніше, передбачає зміну нашого розуміння поняття «безпека». Якщо ви не чекаєте повної безпеки, визнаєте, що ризики неминучі, й успішно функціонуєте у світі, що не є ідеально передбачуваним, загроза безпеці навряд чи істотно вплине на ваше щастя.

Жодна із цих стратегій не є ефективною, якщо застосовувати їх окремо. Зміна зовнішніх умов спочатку може спрацювати, але якщо людина не контролює свою свідомість, старі страхи й бажання швидко повернуться, відроджуючи забуті тривоги. Неможливо досягти повного відчуття внутрішньої безпеки, навіть якщо ви купите власний острів у Карибському морі й оточите його озброєними охоронцями та злими собаками.

Міф про царя Мідаса добре ілюструє той факт, що контроль над зовнішніми умовами не обов’язково покращує якість існування. Як і більшість людей, цар Мідас уважав, що безмежне багатство забезпечить йому безмежне щастя. Тому він уклав договір із богами, які після довгих суперечок погодилися виконати його бажання – все, до чого він доторкався, перетворювалося на золото. Цар Мідас гадав, що уклав першокласну угоду. Ніщо тепер не могло перешкодити йому стати найбагатшою й, отже, найщасливішою людиною у світі. Але ми знаємо, чим закінчилася ця історія: скоро Мідасу довелося пошкодувати про своє рішення, бо їжа та вино також перетворювалися на золото, перш ніж удавалося їх проковтнути. Так він і помер, оточений горами золота.

Відлуння старої байки чути й досі, через століття. Приймальні психіатрів переповнені багатими й успішними пацієнтами, які в сорок-п’ятдесят років раптом прокидаються з думкою, що розкішного заміського будинку, дорогої автівки й навіть диплома університету з Ліги Плюща[2] недостатньо для спокою душі. Але люди продовжують сподіватися, що зміна зовнішніх умов розв’яже їхні проблеми. От якби вони заробляли більше грошей, мали кращу фізичну форму або супутник життя краще їх розумів би – тоді все було б добре. Визнаючи, що матеріальний успіх не приносить щастя, ми все одно не припиняємо нескінченних перегонів за зовнішніми цілями в надії, що їх досягнення поліпшить наше життя.

Багатство, статус і влада стали в нашій культурі надто потужними символами щастя. Коли ми бачимо багатих, знаменитих або вродливих людей, ми схильні вважати, що їхнє життя є особливо цінним, навіть якщо факти свідчать про протилежне. І ми вважаємо, що якби тільки нам удалося здобути деякі з тих символів, ми стали б набагато щасливішими.

Якщо нам справді вдається стати багатшими чи більш впливовими, ми віримо, принаймні певний час, що життя загалом покращилося. Але символи бувають оманливими, часто вони відволікають від реальності. А правда в тому, що якість життя не залежить безпосередньо від думки про нас інших людей або від того, чим ми володіємо. Сутність радше в нашому власному сприйнятті себе й того, що з нами відбувається. Аби покращити життя, треба покращити якість переживань.

Це не означає, що гроші, фізичне здоров’я чи слава не мають жодного стосунку до щастя. Вони можуть бути справжнім благословенням, але тільки якщо допомагають нам почуватися більш гармонійно. Інакше вони в кращому випадку нейтральні, в гіршому – є перешкодами на шляху до плідного життя. Результати досліджень щастя й задоволеності життям засвідчують загалом слабку їх кореляцію з багатством і добробутом. Люди в економічно благополучних країнах (включно із США), як правило, оцінюють себе як загалом більш щасливих, ніж жителі бідніших країн. Ед Дінер, дослідник із Університету Іллінойсу виявив, що в середньому 77 % дуже багатих людей уважають себе щасливими, тоді як серед людей середнього достатку щасливих, за їхніми словами, лише 62 %. Ця розбіжність, хоча й має статистичну значимість, не є дуже великою, особливо беручи до уваги те, що група дуже багатих була відібрана зі списку чотирьохсот найбагатших американців. Цікаво також відзначити, що жоден респондент у дослідженні Е. Дінера не вважав, що гроші самі по собі гарантують щастя. Більшість погодилися з твердженням: «Гроші можуть збільшити або зменшити щастя, залежно від того, як вони використані». Раніше Норман Бредберн у своєму дослідженні виявив, що представники груп із високим рівнем прибутків заявляли, що щасливі, приблизно на 25 % частіше, ніж ті, хто мають низький дохід. Знову ж таки, відмінність є, але не надто велика. У комплексному дослідженні під назвою «Якість американського життя», опублікованому десять років тому, автори повідомляють, що фінансове становище є одним із найменш важливих чинників, які впливають на загальну задоволеність життям.

З огляду на ці спостереження, може, замість того, щоб перейматися тим, як заробити мільйон доларів або як завойовувати друзів і впливати на людей, корисніше дізнатися, як зробити більш гармонійним і повним задоволення своє повсякденне життя, досягнувши таким чином того, чого не дає гонитва за символічними цілями?