Читать книгу Потік. Психологія оптимального досвіду - Мігай Чиксентмігаї - Страница 3

У книзі підсумовано для широкої аудиторії десятиліття досліджень позитивних аспектів людського досвіду – радості, творчості, процесу повної залученості в життя, який я називаю потоком. Цей крок був до певної міри небезпечним, позаяк варто відхилитися від стилістичних обмежень академічної прози – й можна легко піддатися недбальству або надмірному ентузіазму. Проте це аж ніяк не популярна книжка порад із серії «Як стати щасливим». Зробити таке в жодному разі неможливо, оскільки радісне життя – це індивідуальна творчість, яку неможливо скопіювати, просто виконуючи інструкції. Натомість у книжці я намагаюсь окреслити загальні принципи й подати конкретні приклади того, як деякі люди, дотримуючись їх, перетворюють нудне й позбавлене сенсу існування на життя, сповнене радості. На цих сторінках ніхто не обіцяє швидких і легких шляхів. Але зацікавлені читачі знайдуть там достатньо інформації для переходу від теорії до практики.

Аби зробити книжку якомога легшою для сприйняття, я уникав виносок, посилань та інших засобів, що їх зазвичай використовують у наукових працях. Я спробував подати результати психологічних досліджень та ідеї, отримані в результаті інтерпретації цих досліджень, так, щоб кожен освічений читач міг оцінити й застосувати їх у своєму житті, незалежно від його чи її освіти і спеціальних знань.

Однак для читачів, настільки цікавих, щоб досліджувати наукові джерела, на яких ґрунтуються мої висновки, у кінці цієї книжки я помістив доволі розлогі примітки. Вони прив’язані не до конкретних посилань, а до сторінок у тексті, на яких обговорюються певні питання. Наприклад, поняття «щастя» згадується на першій же сторінці. Читачі, котрим цікаво знати, на яких працях базуються мої твердження, можуть звернутися до розділу приміток й у посиланні знайти короткий опис Арістотелевих уявлень про щастя, а також згадки про сучасні дослідження із цієї теми з відповідними цитатами. Примітки можна читати як іще одну, дуже стислу й насичену технічними деталями, «тіньову» версію оригіналу.

На початку будь-якого видання прийнято згадувати тих, хто посприяв його створенню. У цьому випадку це неможливо, оскільки список імен був би майже таким за обсягом, як і сама книжка. Однак кільком людям я особливо вдячний, і хотів би скористатися можливістю сказати їм про це. Насамперед це Ізабелла, що як дружина і друг прикрашала моє життя понад двадцять п’ять років і чиї редакторські рішення допомогли сформувати цю роботу. Марк і Крістофер, наші сини, від яких я дізнався, мабуть, не менше, ніж вони від мене. Джейкоб Гетзелс, мій нинішній і майбутній наставник. Серед друзів і колег я хотів би виділити Дональда Кемпбела, Говарда Гарднера, Джин Гамільтон, Філіпа Хефнера, Хіроакі Імамуру, Девіда Кіппера, Дага Кляйбера, Джорджа Кляйна, Фаусто Массіміні, Елізабет Ноель-Нойман, Джерома Сінгера, Джеймса Стиглера і Брайана Саттон-Сміта – всі вони, так чи інакше, допомагали мені, надихали й підбадьорювали.

Із моїх колишніх студентів і співробітників найбільший внесок у дослідження, що лежать в основі викладених на цих сторінках ідей, зробили Рональд Греф, Роберт Кубі, Рід Ларсон, Жан Накамура, Кевін Ратунде, Рік Робінсон, Айкуйя Сато, Сем Уелен і Марія Вонг. Джон Брокман і Річард П. Кот надали кваліфіковану професійну підтримку цьому проекту й допомагали в роботі від початку до кінця. Остання, але не менша подяка – за кошти на збирання й аналіз даних, щедро надані впродовж минулого десятиліття Фондом Спенсера. Я особливо вдячний колишньому президенту Фонду Г. Томасу Джеймсу й нинішньому – Лоуренсу А. Креміну, а також Маріон Фолдет, віце-президенту Фонду. Звісно ж, ніхто зі згаданих вище осіб не несе відповідальності за ті недоліки, які, можливо, трапляться в книжці, – це виключно моя власна провина.

Чикаго, березень 1990