Читать книгу Потік. Психологія оптимального досвіду - Мігай Чиксентмігаї - Страница 24

Насолода часто приходить під час ігор, занять спортом та інших розважальних заходів, що відрізняються від звичайного життя, в якому трапляються різні неприємні речі. Якщо людина програє в шахи або зазнає невдачі, займаючись своїм хобі, їй нема чого турбуватися. У «реальному» житті, однак, недбало уклавши угоду, ви можете вилетіти з роботи, втратити заставну на будинок і, врешті-решт, опинитися на узбіччі життя. Отже, досвід потоку, як правило, характеризується відчуттям контролю, а точніше, свободою від страху втратити контроль, який супроводжує нас у багатьох ситуаціях повсякденного життя.

Ось як танцівниця говорить про цю властивість переживання потоку: «До мене приходить розслаблення і спокій. Я вже не боюся невдачі. Яке це потужне й тепле почуття! Я хочу розширитися, щоб обійняти весь світ. Я відчуваю величезну силу грації та краси». І шахіст: «…у мене є загальне відчуття благополуччя й того, що я повністю контролюю свій світ».

У наведених описах ідеться, радше, про можливість контролю, аніж про реальний контроль. Балерина може впасти, зламати ногу й ніколи вже не виконати ідеального піруету, а шахіст може зазнати поразки й ніколи не стати чемпіоном. Але принаймні в принципі у світі потоку досконалість досяжна.

Респонденти розповідають також про це відчуття контролю під час захопливих занять, пов’язаних із великим ризиком, під час занять, які видаються сторонньому спостерігачеві потенційно набагато небезпечнішими, ніж справи звичайного життя. Люди, котрі захоплюються дельтапланеризмом, спелеологією, скелелазінням, автоперегонами, глибоководним дайвінгом та іншими подібними видами спорту для задоволення, навмисно створюють для себе ситуації, набагато небезпечніші від тих, із якими ми маємо справу в цивілізованому житті. Але всі ці люди розповідають про переживання потоку, в якому посилене відчуття контролю відіграє важливу роль.

Зазвичай мотивацію тих, кому до вподоби небезпечні заняття, пояснюють якоюсь патологічною потребою: вони, мовляв, намагаються подолати глибинний страх, щось компенсують, прагнуть позбутися нав’язливого едіпового комплексу, є «шукачами вражень». Хоча такі мотиви, можливо, іноді наявні, найбільше вражає, коли ви справді спілкуєтесь із фахівцями в галузі ризику, те, що вони отримують насолоду не від самої небезпеки, а від своєї здатності мінімізувати її. Тому те, що їх притягує, – не патологічне задоволення від загравання з небезпекою, а цілком здорове відчуття своєї здатності контролювати потенційно небезпечні сили.

Тут важливо зрозуміти, що види діяльності, які викликають переживання потоку, навіть, здавалося б, найризикованіші з них, влаштовані так, що практик може набути відповідні вміння, які зведуть імовірність похибки якомога ближче до нуля. Альпіністи, наприклад, розрізняють дві групи небезпек – «об’єктивного» й «суб’єктивного» характеру. Перші – непередбачувані фізичні події, з якими ви можете зіткнутися на горі: раптовий шторм, лавина, каменепад, різке падіння температури. До цих загроз можна підготуватися, але неможливо їх усі передбачити. Суб’єктивні небезпеки виникають унаслідок браку в альпініста певних навичок, зокрема через нездатність правильно співвіднести складність маршруту і свої сили.

Отже, весь сенс сходження полягає в тому, аби по змозі уникнути об’єктивних небезпек і повністю виключити суб’єктивні шляхом суворої дисципліни й ретельної підготовки. Тому альпіністи щиро вірять у те, що дертися на Маттерхорн безпечніше, ніж переходити вулицю на Манхеттені, де об’єктивні небезпеки – таксисти, кур’єри-велосипедисти, автобуси, грабіжники – набагато менш передбачувані, ніж на горі, й де особистісні навички не збільшують шансів пішохода на виживання.

Як показує цей приклад, люди насолоджуються не відчуттям, що все під контролем, а усвідомленням того, що вони здатні взяти під контроль складну ситуацію. Неможливо пережити це відчуття, якщо ви не готові відмовитися від безпеки повсякдення. Тільки коли людина по-справжньому ризикує і при цьому здатна впливати на результат, стає зрозуміло, чи справді вона здатна контролювати ситуацію.

Винятком є азартні ігри, що хоча й приносять насолоду, але засновані на випадкових результатах, на які жодним чином не впливають особистісні навички. Як крутнеться колесо рулетки, яка випаде карта в блек-джеку – гравець не може цим керувати. У цьому випадку відчуття контролю не має стосунку до переживання насолоди.

Однак найбільш завзяті любителі азартних ігор свято вірять, що вплив їхніх умінь на результат є вирішальним. І вони, як правило, стурбовані питанням контролю навіть більше, ніж ті, у чиїх захопленнях навички справді дають змогу впливати на ситуацію. Гравці в покер переконані, що саме їхні здібності, а не випадок допомагають їм вигравати. Програвши, вони будуть винуватити лиху долю, однак шукатимуть власний промах, що призвів до такого результату. Гравці в рулетку розробляють складні системи прогнозування обертів колеса. Загалом любителі азартних ігор часто вважають, що володіють даром передбачення, хоча б у рамках обмеженого набору цілей і правил, що визначають їхню гру. І це найдавніше відчуття контролю, попередниками якого є ритуали провіщення майбутнього, поширені в кожній культурі, – одна з головних принад, які пропонує гральний бізнес.

Відчуття тимчасової перемоги над ентропією частково пояснює, чому дії, що викликають переживання потоку, так захоплюють людей. Письменники часто використовують тему шахової гри як метафору втечі від реальності. Оповідання Володимира Набокова «Захист Лужина» описує історію молодого шахового генія, настільки зануреного в гру, що ніщо інше в житті – шлюб, друзі, засоби до існування – його не обходить. Лужин намагається боротися із цими проблемами, але не здатен бачити їх інакше, як у вигляді шахових ходів. Його дружина – Біла Королева, що стоїть на клітині с5; їй загрожує Чорний Слон – антрепренер Лужина, і так далі. У спробі залагодити особисті конфлікти Лужин звертається до шахових стратегій і намагається винайти «захист Лужина» – набір ходів, який зробить його невразливим для атак ззовні. Коли його стосунки в реальному житті розпадаються, у Лужина починаються галюцинації, в яких важливі для нього люди постають фігурами на величезній шахівниці, що намагаються поставити йому мат. Нарешті, до нього приходить бачення ідеального захисту від усіх проблем – і він стрибає з вікна готелю. Такі історії про шахи не надто вже й надумані: багатьох чемпіонів, включно з першим і останнім великими американськими гросмейстерами, Полом Морфі та Боббі Фішером, настільки причарував красивий, чітко й логічно впорядкований світ шахів, що вони відмовлялися мати справу з безладдям «справжнього» світу.

Захоплення, як його відчувають гравці, коли їм здається, що вони перехитрували випадок, є ще більш сумнозвісним. У минулому етнографи описували індіанців із рівнин Північної Америки, яких настільки заполонила гра в кістки з ребер бізона, що ті, кому не пощастило, часто йшли з тіпі без одягу в лютий мороз, програвши все – зброю, коней і навіть своїх дружин. Майже будь-яке заняття, що дарує насолоду, може викликати звикання: воно стає не результатом вільного вибору, а необхідністю, яка заважає іншим видам діяльності. Хірурги, наприклад, засвідчують, що операції стають для них життєво необхідною потребою («Це як приймати героїн»).

Коли людина стає настільки залежною від відчуття контролю над подіями, які приносять насолоду, що не може зосередитись ні на чому іншому, вона втрачає загальний контроль – свободу визначати зміст своєї свідомості. Тобто діяльність, що приносить радість і спричинює потік, має й потенційно негативний аспект. Хоча вона й здатна підвищувати якість існування, упорядковуючи розум, але може викликати звикання, за якого особистість стає заручницею певного виду порядку та відмовляється приймати життя в усьому його розмаїтті.