Читать книгу Потік. Психологія оптимального досвіду - Мігай Чиксентмігаї - Страница 9

Ця проста істина – що контроль свідомості визначає якість життя – відома ще з давніх часів; фактично стільки, скільки людство має писемність. Порада дельфійського оракула «Пізнай самого себе» це підтверджує. Ця ідея, вочевидь, була відома Арістотелю, чиє поняття «доброчесна діяльність душі» багато в чому перегукується з основними тезами моєї книги. Ідею цю розробляли філософи-стоїки античності. Християнські чернечі ордени вдосконалювали різні методи, прагнучи навчитися керувати думками й бажаннями. Ігнатій Лойола раціоналізував їх у своїх славнозвісних духовних вправах. Найсучаснішою великою спробою звільнити свідомість від засилля імпульсів і соціального контролю був психоаналіз. Як зазначав З. Фройд, за контроль над свідомістю борються двоє тиранів – підсвідомість і суперего, і перший із них є слугою генів, а другий – лакеєм суспільства, й обидва представляють «інших». Їм протистоїть его, що обстоює справжні потреби особистості, пов’язані з її безпосереднім середовищем існування.

На Сході техніки для досягнення контролю над свідомістю дуже поширені та надзвичайно розвинені. Індійська йога, даоський підхід до життя, розвинений у Китаї, і дзенський різновид буддизму – всі вони, хоча й відрізняються одне від одного, мають на меті звільнити свідомість від впливів зовнішніх сил, як біологічних, так і соціальних чинників. Так, приміром, йога дисциплінує розум, навчаючи не зважати на біль, тоді як звичайні люди жодним чином не спроможні не допустити його у свою свідомість. Так само йог здатен ігнорувати наполегливі вимоги голоду або сексуального збудження – потягів, перед якими більшість людей безпорадні або чинять їм опір. Того самого ефекту можна досягти різними засобами – через сувору дисципліну розуму, як у йозі, або завдяки безупинному плеканню спонтанності, як у дзені. Але бажаний результат один – звільнити внутрішній світ від загрози хаосу та від жорсткої обумовленості біологічними потребами й, отже, стати незалежним від соціального контролю, який використовує і те, й інше.

Але якщо люди знали, що їм потрібно, аби стати вільними й контролювати своє життя, ще тисячі років тому, чому прогрес у цьому напрямі такий незначний? Чому ми так само або й більше безпорадні перед лицем хаосу, який заважає щастю, ніж були наші предки? Цьому є щонайменше два вірогідні пояснення. По-перше, знання, або мудрість, необхідні для звільнення свідомості, неможливо накопичити. Його не можна стиснути до формули, його не можна запам’ятати й потім регулярно застосовувати. Як й інші складні форми знання, наприклад, зрілі політичні судження або витончений естетичний смак, ми маємо набувати його шляхом спроб і помилок, кожна людина, покоління за поколінням. Контроль над свідомістю – не просто когнітивна навичка. Він не менше, ніж інтелект, вимагає напруження емоцій і волі. Мало знати, як це робити; людина має робити це послідовно, так само, як спортсмени й музиканти мають постійно практикуватися в тому, що знають у теорії. І це завжди нелегко. Прогрес відбувається відносно швидко в царині наук про матеріальний світ, таких як фізика й генетика. Але просування є болісно довгим, коли знання потрібно застосувати, щоб змінити наші власні звички та бажання.

По-друге, знання про контроль над свідомістю треба переформульовувати щоразу, коли культурний контекст змінюється. Мудрість містиків, суфіїв, великих йогів і майстрів дзену, мабуть, була неперевершена свого часу – і досі могла б бути найкращою, якби ми жили в ті часи й у тих культурах. Але, перенесені в сучасну Каліфорнію, ці системи значною мірою втрачають свою первісну силу. Вони містять елементи, які є специфічними для їх походження, і якщо ці випадкові компоненти не відділити від сутності, шлях до свободи обертається безглуздими ритуальними танцями, і шукач повертається туди, звідки почав.

Контроль над свідомістю не можна перетворити на функцію будь-яких інституцій. Щойно він стає частиною набору соціальних правил і норм, він перестає бути ефективним у своєму початковому призначенні. На жаль, часто творчий пошук дуже швидко перетворюється на рутину. Ще за життя З. Фройда пошуки засобів звільнення его від його гнобителів перетворилися на статичну ідеологію й жорстко регламентовану професію. К. Марксу пощастило ще менше: його спроби звільнити свідомість від тиранії економічної експлуатації швидко перетворили на репресивну систему, яка вжахнула б свого нещасного засновника. І, як зазначали Ф. Достоєвський і багато інших, якби Христос повернувся, щоб проповідувати своє учення про звільнення в Середньовіччі, його знову розіп’яли б настоятелі тієї самої церкви, яку світова влада збудувала його ім’ям.

У кожну нову епоху, можливо, в кожного покоління або навіть кожні кілька років, якщо умови життя змінюються так швидко, як зараз, виникає необхідність переосмислення й переформулювання того, що потрібно, аби створити незалежну свідомість. Раннє християнство допомогло масам звільнитися від влади закостенілого імперського режиму та ідеології, що визнавала наявність сенсу тільки в житті багатих і наділених владою. Реформація[1] звільнила величезну кількість людей з-під політичної й ідеологічної експлуатації римської церкви. Філософи, а згодом державні діячі, які розробили американську конституцію, чинили опір владі королів, пап та аристократії. Коли нелюдські умови фабричної праці стали найбільш очевидною перешкодою на шляху до вільного самоврядування трудящих, як вони це розуміли в індустріальній Європі ХІХ століття, послання К. Маркса виявилося особливо актуальним. У буржуазному Відні, з його набагато елегантнішими, але однаково примусовими заходами соціального контролю, шлях З. Фройда до звільнення став актуальним для тих, чий розум був скалічений такими умовами. Осяяння з Євангелій, висновки Мартіна Лютера, укладачів конституції, К. Маркса та З. Фройда – а це лише деякі зі спроб західної культури досягти щастя шляхом розширення свободи – назавжди залишаться дієвими й корисними, хоча деякі з них були спотворені тими, хто їх застосовував. Але вони, звісно, не вичерпують ані проблеми, ані варіантів її розв’язання.