Читать книгу Потік. Психологія оптимального досвіду - Мігай Чиксентмігаї - Страница 18

У більшості людей щастя асоціюється із задоволенням: смачна їжа, яскравий секс, усі втіхи, які тільки можна купити за гроші… Ми уявляємо задоволення від подорожі в екзотичні місця, від спілкування в цікавій компанії, від дорогих гаджетів. Якщо ми не можемо дозволити собі тих цілей, досягнення яких, як невтомно нагадують добре продумані рекламні ролики та барвисті плакати, маємо прагнути, то задовольняємося тихим вечором перед телевізором зі склянкою спиртного напохваті.

Задоволення – це приємне відчуття, яке досягається, коли інформація у свідомості каже, що очікування, закладені біологічними або соціальними програмами, справдилися. Смак їжі, коли ми голодні, є приємним, тому що вона зменшує фізіологічний дисбаланс. Відпочивати у вечірній час, пасивно поглинаючи інформацію зі ЗМІ, а також алкоголь чи наркотики, щоб притупити розум, перезбуджений вимогами роботи, приємно, бо це розслаблює. Подорож до Акапулько є приємною, бо нові враження відновлюють і стимулюють наш смак, пересичений одноманітною рутиною повсякденного життя, а ще тому, що ми знаємо: саме так проводять дозвілля «багаті й знамениті».

Задоволення є важливою складовою якості життя, але саме по собі воно щастя не приносить. Сон, відпочинок, їжа, секс повертають нас у стан гомеостатичної рівноваги, відновлюють свідомість, наводять у ній лад після того, як потреби організму вдерлися в неї й викликали психічну ентропію. Але вони не сприяють психологічному зростанню. Вони не ускладнюють особистість. Задоволення допомагає підтримувати лад, але не здатне створити новий порядок у свідомості.

Якщо продовжити міркування про те, що ж надає цінність нашому життю, доведеться вийти за межі приємних спогадів і згадати інші події та переживання, які мають багато спільного із задоволенням, але належать до категорії, яка заслуговує окремої назви – «насолода, радість». Радісні події відбуваються не тільки тоді, коли втілюються очікування або задовольняються потреби чи бажання людини, а й тоді, коли вона виходить за межі того, на що була запрограмована, і досягає несподіваних височин, про які, можливо, раніше не мала й уявлення.

Радість або насолода характеризується ось цим рухом уперед: відчуттям новизни, досягнення. Гра в теніс, що вимагає напруження всіх наших здібностей, – це радість, як і читання книжки, що по-новому висвітлює звичні речі, як і розмова, у якій ми раптом висловлюємо нові для себе ідеї. Укладення вигідної угоди або будь-яка добре виконана робота – це радість. Кожне із цих переживань могло бути не дуже приємним у момент, коли відбувалося, але потім ми згадуємо про нього зі словами: «Це справді було добре», – і хочемо, щоб це повторилося. Після радісної події ми знаємо, що змінилися, що наше Я виросло: у певному сенсі ми в результаті стали більш складними.

Переживання, що приносять задоволення, можуть подарувати й насолоду, але це два досить різних відчуття. Наприклад, кожен отримує від їжі задоволення. Проте насолоджуватися їжею складніше. Гурман насолоджується їжею, як і кожен, хто приділяє їй увагу, достатню для того, щоб диференціювати різноманітні відчуття, які вона дає. Цей приклад показує, що задоволення ми можемо відчувати без будь-яких затрат психічної енергії, тоді як насолода переживається тільки в результаті спеціальної концентрації уваги. Людина може отримати задоволення без будь-яких зусиль, якщо стимулювати відповідні центри її мозку електричним струмом або хімічними препаратами. Але неможливо насолоджуватися грою в теніс, книгою або розмовою, якщо увага не сконцентрована на діяльності повністю.

Саме із цієї причини задоволення є таким швидкоплинним, а особистість не зростає внаслідок переживання приємних вражень. Її ускладнення відбувається в результаті вкладення психічної енергії в цілі, які є новими й відносно складними. Цей процес легко спостерігати в дітей: у перші роки життя кожна дитина – це маленька «машина, що навчається», вона опановує нові рухи, нові слова щодня. Пильна зосередженість на обличчі малюка, коли він засвоює кожну нову навичку, – свідчення насолоди, яку він отримує в процесі навчання. І кожне переживання такої насолоди ускладнює Я дитини, яка розвивається.

На жаль, цей природний зв’язок між зростанням і радістю, як правило, послаблюється з часом. Можливо, тому, що, коли дитина йде до школи, «навчання» починають нав’язувати їй ззовні, і радість від опанування нових навичок поступово зникає. Людині стає легше нікуди не виходити за вузькі межі особистості, сформованої в підлітковому віці. Якщо ж при цьому вона заспокоюється й починає вважати марнуванням психічної енергії її вкладання в опанування нового, що не приносить матеріальної вигоди, вона, зрештою, втрачає здатність насолоджуватися життям, і задоволення стає для неї єдиним джерелом позитивних переживань.

З іншого боку, багато людей здатні й далі отримувати насолоду від усього, що роблять. Я знав старого, що насилу перебивався з хіба на воду, торгуючи різним мотлохом в антикварній крамничці на одній із околиць Неаполя, яка належала його родині багато поколінь. Якось уранці небідна на вигляд американка зайшла до крамниці й, роззирнувшись навколо, спитала, скільки коштує пара дерев’яних putti в стилі бароко, цих маленьких пухких херувимчиків, таких милих серцям старих неаполітанських майстрів і їх сучасних імітаторів. Синьйор Орсіні, господар, назвав потрійну ціну. Пані дістала книжку дорожніх чеків, уже готова заплатити за сумнівні старожитності. Я затамував подих, радіючи, що мій друг отримає несподіваний прибуток. Але я погано знав синьйора Орсіні. Він спалахнув і з ледве стримуваним обуренням випровадив клієнтку з крамниці: «Ні, ні, синьйоро, мені шкода, але я не можу продати вам цих янголів». Він знов і знов повторював приголомшеній жінці: «Я не можу мати з вами справи, ви розумієте?» Коли туристка, нарешті, пішла, він заспокоївся і пояснив: «Якби я голодував, я узяв би в неї гроші. Але ж я не голодую, то навіщо мені укладати угоду, з якої зовсім не має втіхи? Мені подобається процес торгу, коли двоє людей намагаються перевершити один одного в хитрощах і красномовстві. Вона ж навіть бровою не повела. Вона й не знає нічого кращого. Вона зневажає мене, бо навіть не звернула уваги на те, що я збирався її ошукати. Якби я продав ці вироби тій жінці за ту сміховинну ціну, то сам почувався б обдуреним». Мало хто на півдні Італії або в будь-якому іншому місці поводиться так само дивно під час бізнес-операцій. Але, підозрюю, навряд чи хтось так само сильно любить свою роботу, як синьйор Орсіні.

Можна жити без насолоди й радості, таке життя може навіть бути приємним. Але тоді ви покладаєтесь лише на талан і сприятливість зовнішнього середовища, а це небезпечно. Щоб узяти під особистий контроль якість своїх переживань, необхідно навчитися знаходити насолоду в повсякденних справах.

Далі в розділі дається огляд того, що робить переживання радісним. Цей опис базується на багатьох інтерв’ю, опитуваннях та інших даних, зібраних за десяток років у кількох тисяч респондентів. Спочатку ми опитували тільки людей, котрі витрачають багато часу й зусиль на важку, складну діяльність, яка не дає жодних очевидних винагород, таких як гроші чи престиж, а саме: скелелазів, композиторів, шахістів, спортсменів-аматорів. Пізніше до наших досліджень увійшли інтерв’ю з пересічними людьми, які ведуть звичайне існування. Ми просили їх описати, що вони відчувають, коли їхнє життя є максимально повним, коли вони отримують найбільшу насолоду від того, що роблять. Серед цих людей були американці-городяни – хірурги, викладачі, клерки, робітники конвеєру, молоді мами, пенсіонери і підлітки. Також в опитуваннях брали участь респонденти з Кореї, Японії, Таїланду, Австралії, різних європейських країн і з резервації індіанців навахо. На основі цих інтерв’ю ми можемо тепер описати, як переживання стає радісним, а отже, навести приклади, якими всі ми можемо скористатися для підвищення якості свого життя.