Читать книгу Потік. Психологія оптимального досвіду - Мігай Чиксентмігаї - Страница 23

Однією з найчастіше згадуваних характеристик оптимального переживання є те, що, поки потік триває, людина здатна забути всі неприємні моменти життя. Ця особливість потоку є важливим побічним наслідком того факту, що діяльність, яка приносить насолоду, вимагає повного зосередження уваги на поставленому завданні й таким чином не залишає у свідомості місця для непотрібної інформації.

У звичайному, повсякденному житті ми є жертвами небажаних думок і гризот, що вторгаються в нашу свідомість, бо в більшості видів праці й домашньому житті загалом не виникає нагальної потреби в переживанні потоку, концентрація рідко буває настільки інтенсивною, щоб автоматично витісняти зі свідомості всі турботи і тривоги. Отже, звичайний стан розуму допускає несподівані й часті епізоди ентропії, що заважають плавному плину психічної енергії. Це одна з причин, чому потік підвищує якість переживань: чітко структуровані вимоги дії впорядковують свідомість і усувають розлад.

Один професор фізики й завзятий скелелаз так описав свій душевний стан під час сходження: «Моя пам’ять ніби відімкнулась. Я пам’ятаю лише останні тридцять секунд і можу думати лише на п’ять хвилин уперед». Так і є, будь-яка діяльність, що вимагає концентрації, має аналогічно вузьке часове вікно.

Але річ не тільки в часовому фокусі. Ще важливіше те, що у свідомість допускається лише дуже вибірковий спектр інформації. Тому всім тривожним думкам, які зазвичай проходять через свідомість, тимчасово відмовлено в доступі. Ось як говорить про це молодий баскетболіст: «Майданчик – це головне… Іноді на майданчику я згадую про якусь проблему, наприклад, про сварку зі своєю дівчиною, але розумію, що це ніщо порівняно з грою. Можна перейматися якоюсь проблемою весь день, але як тільки опиняєшся в грі, йди вона під три чорти!» І ще: «Хлопці мого віку багато думають… але коли граєш у баскетбол, на думці тільки баскетбол та й годі… Решта зачекає».

Альпініст розвиває цю тему: «Коли ти [дерешся вгору], тебе не обходять інші життєві проблеми. Сходження стає для тебе всім світом, єдиною значущою справою. Це те, на чому концентруєшся. У такий ситуації все стає неймовірно реальним, ти відповідаєш за все. На цьому для тебе сходиться весь світ».

Такий самий стан описує танцівниця: «Ніщо інше не дає мені таких відчуттів… У мене більше впевненості в собі, ніж будь-коли. Можливо, це тому, що в ці моменти я забуваю про свої проблеми. Танець – як терапія. Коли мене щось турбує, я залишаю це за дверима, коли заходжу [в танцювальну студію]».

Мандрівка океаном забирає більше часу, але дарує подібне благословенне забуття звичних клопотів і гризот: «Попри дрібні незручності, що трапляються у морі, реальні проблеми й турботи, здається, зникають із моєї голови, щойно земля тане за обрієм. Оскільки ми були в морі, не було сенсу клопотатися, ми нічого не могли вдіяти зі своїми „земними“ проблемами, поки не дістанемося до найближчого порту… Життя на якийсь час звільнилося від усього штучного; [інші проблеми] здавалися абсолютно неважливими, порівняно зі станом вітру й моря, з пробігом судна за день».

Едвін Мозес, великий бар’єрист, сказав ось що, описуючи концентрацію, необхідну для забігу: «Ваш розум має бути абсолютно ясним. Той факт, що вам треба подолати суперника, зміна часових поясів, незвична їжа, сон у готелях, особисті проблеми – все це має бути стерте зі свідомості, наче його не існує».

Хоча Е. Мозес говорить про стан, необхідний для перемоги у спортивних змаганнях світового рівня, він, по суті, описав концентрацію, що її ми досягаємо, насолоджуючись будь-якою діяльністю. Концентрація на переживанні потоку разом із чіткими цілями й миттєвим зворотним зв’язком упорядковує свідомість, викликаючи радісний стан психічної негентропії.