Читать книгу Потік. Психологія оптимального досвіду - Мігай Чиксентмігаї - Страница 13

Але кого стосуються всі ці займенники першої особи в рядках вище, усі ці ми й наші, які повинні контролювати увагу? Де Я – сутність, яка вирішує, що робити з психічною енергією, яку виробляє нервова система? Де перебуває капітан корабля, володар душі?

Розглянувши це питання хоча б поверхово, ми зрозуміємо, що Я, або особистість, як відтепер ми будемо його називати, також є змістом свідомості. Це саме те, що ніколи не відходить далеко від фокусу уваги. Звісно, моє власне Я існує виключно в моїй свідомості; інші люди бачать свої версії мене, і більшість із них, імовірно, не впізнали б «оригіналу» – того мене, якого бачу я сам.

Однак Я не є звичайним фрагментом інформації. Фактично воно охоплює все, що пройшло крізь свідомість, – усі спогади, дії, бажання, задоволення і біль. І насамперед особистість являє собою ієрархію цілей, яку ми по крупинках створювали роками. Я політичного діяча може не відрізнятися від його ідеології, особистість банкіра може зростися з його інвестиціями. Безумовно, зазвичай ми не думаємо так про власне Я. У кожен момент часу ми здебільшого усвідомлюємо тільки малу його частину: який вигляд маємо, яке враження справляємо або що ми справді хотіли б зробити, якби могли. Найчастіше ми асоціюємо себе зі своїм тілом, хоча іноді розширюємо свої межі, ідентифікуючи Я з автомобілем, будинком або сім’єю. Але що б ми про це не думали, Я є в багатьох відношеннях найважливішим елементом свідомості, оскільки символічно відображає всі інші частини її змісту, а також характер взаємодії між ними.

Терплячий читач, який досі стежив за ходом думки, може помітити в цей момент щось на кшталт замкненого кола. Якщо увага, або психічна енергія, спрямовується особистістю і якщо особистість – це сума того, що є змістом свідомості і структури її цілей, а зміст свідомості й цілі є результатом різних способів застосування уваги, то маємо замкнену систему без чітких причин і наслідків. То ми кажемо, що Я спрямовує увагу, а то – що увага визначає Я. Насправді обидва ці твердження істинні: свідомість не є суто лінійною системою, її причинність циркулярна. Особистість формує увагу, яка, у свою чергу, формує особистість.

Прикладом такого типу причинності є досвід Сема Браунінга, одного з підлітків, які брали участь у наших лонгітюдних дослідженнях. У 15 років на різдвяні канікули Сем поїхав зі своїм батьком на Бермуди. На той час він іще не мав уявлення про те, чим хотів би займатися в житті; його Я було ще не до кінця сформоване, без власної ідентичності. Сем не мав чітко визначених цілей; він прагнув того самого, що й інші хлопці його віку, чи то під впливом генетичних програм, а чи тому, що соціальне середовище навчило їх хотіти цього. Іншими словами, він невиразно розмірковував про те, що має вступити до коледжу, потім знайти якусь високооплачувану роботу, одружитися й жити десь у передмісті. На Бермудах Семів батько повіз його на екскурсію до коралового рифу, і вони пірнали, щоб дослідити його. Сем не міг повірити очам. Він відкрив для себе таємничий, прекрасний і небезпечний світ, і світ цей був настільки чарівний, що Сем вирішив познайомитися з ним ближче. Зрештою, в старших класах хлопець почав відвідувати курси з біології, а зараз він – перспективний молодий іхтіолог.

У випадку Сема на його свідомість вплинула єдина випадкова подія: він побачив небезпечну красу життя в океані. Він не планував цього; це не було результатом спрямованих зусиль його Я або його цілей. Але, щойно дізнавшись про підводне життя, Сем захопився ним: це переживання перегукувалося з речами, які йому подобалося робити досі, з його сприйняттям краси й любов’ю до природи, з пріоритетами важливості, що склалися в нього за роки. Він відчув, що цей досвід вартий того, аби пережити його знову. Отже, на цій випадковій події він побудував структуру цілей: дізнатися більше про океани, піти на курси, вступити до коледжу й аспірантури, знайти роботу іхтіолога, що стала центральним елементом його самосвідомості. З того часу цілі Сема все більше зосереджували його увагу на океані та підводному житті, тим самим замикаючи коло причинно-наслідкових зв’язків. Спочатку увага допомогла сформувати його Я, коли він захопився красою підводного світу, до якого випадково зазирнув. Згодом, коли він свідомо здобував знання в галузі морської біології, його Я почало формувати його увагу. Звісно, нічого незвичайного у випадку Сема немає; більшість людей розвиває структури уваги подібним чином.

На цей момент ми визначили практично всі компоненти, необхідні, щоб зрозуміти, як керувати свідомістю. Ми бачили, що переживання залежить від того, куди ми спрямовуємо психічну енергію, – від структури уваги. Це, у свою чергу, пов’язано з цілями й намірами. Ці процеси пов’язує між собою особистість, Я, або наше динамічне розумове уявлення про всю систему наших цілей. Це частини, які мають бути зібрані докупи, якщо ми хочемо змінити на краще стан речей. Звісно, можна покращити існування й за рахунок зовнішніх подій, наприклад, виграти мільйон доларів у лотерею, вдало вийти заміж чи одружитися або змінити несправедливу соціальну систему. Але навіть ці дивовижні події мають посісти своє місце у свідомості й бути позитивно сприйнятими нашим Я, перш ніж зможуть вплинути на якість нашого життя.

Ось і почала вимальовуватися структура свідомості; та поки що маємо досить статичну картину, обриси різних елементів, але не процесів, завдяки яким вони взаємодіють. Тепер маємо розібратися, що відбувається щоразу, коли увага приносить у свідомість нову інформацію. Тільки тоді ми зможемо перейти до питання про те, як контролювати переживання й, отже, як змінити його на краще.