Читать книгу Ідеальність - Юлия Кубай - Страница 10

Кімната Сашка своїми розмірами вражала Андрія, який мусив ділити свою зовсім невеличку кімнатку з молодшим братом. Перше, що так уподобав хлопчина й пообіцяв собі, що матиме в дорослому житті, – це велике вікно з широким підвіконням, на якому друзі полюбляли сидіти, обмірковуючи «глобальні» шкільні проблеми. Іншим місцем, яке подобалося Андрію, було широке ліжко, застелене червоним покривалом із намальованими на ньому різнокольоровими машинками. Про таке ліжко він міг тільки мріяти, адже самому йому доводилося спати на розкладному кріслі, відчуваючи постійний страх, що будь-якої миті його ніжки підігнуться й воно завалиться. У цього спального місця було безліч мінусів. Основний – це тверда поверхня: наповнювач крісла був збитий від тривалого використання. Його молодший брат спав на дивані, хоч і вузькому, проте значно кращому за крісло. Андрій свідомо вибрав для сну крісло, віддавши диван своєму молодшому братикові.

Один куток Сашкової кімнати було відведено для незліченної кількості іграшок. Вони стояли на підлозі, шикувалися на поличках… Вибір машинок дивував – вони мали різні кольори, розміри, механіку. Тут були й механічні роботи та цілі полки солдатиків, фігурки динозаврів і різноманітні за розмірами м’які іграшки. А ще конструктори, з яких можна було складати не лише фантастичні фігурки, а й цілі замки, техніку, зброю. Та що там… Андрій за все своє життя не мав і половини таких іграшок.

Висока шафа не була схожа на жоден зі стандартних радянських комплектів меблів. Матова, зі світлого дерева, із різьбленими вставками, вона ряхтіла плакатами з зображеннями футболістів.

Найскромнішим місцем у кімнаті був стіл, за яким Сашко навчався. До стіни над ним кріпилася поличка з книгами для навчання. На столі завжди панував порядок, усе канцелярське приладдя лежало в шухлядах столу, залишаючи стояти самотою лише червоного кольору лампу.

Саме через оцю розкіш Андрій любив бувати в Сашка. Хлопчаки тільки іноді навідувалися до Андрія, здебільшого щоби погратися в піску. Та й те тривало недовго, якраз доти, доки Сашків батько не привіз величезну купу піску. Хоча той пісок призначався для будівництва – розширення будинку, хлопці гралися в ньому.

У домі Сашка було все й навіть більше. Андрію подобалося приходити до друга й дивуватися. Попри те, що хлопчина ніколи не мав того, що було в його товариша, дитяче серце не знало образи на батьків. Андрієві навіть на гадку не спадало вимагати від них чогось більшого. Йому пояснили, що в житті, щоби мати все, потрібні гроші.

Мати Сашка – Марія – була домогосподаркою, хоча друг і казав, що, можливо, вона незабаром вийде на роботу. Марія колись працювала в ательє. У її робочому кабінеті ще й досі стояло все необхідне для шиття приладдя. Час від часу жінка щось шила для свого сина, але Андрій помічав, що його мама має кращий смак. Вона теж шила для свого сина одяг, але лише через брак грошей на купівлю нового.

Сашків батько – Микола – працював юристом. Обіймав якусь дуже високу посаду, про яку Сашко не розповідав, тільки час від часу згадуючи, що його батько займається великими справами. Це вражало Андрія, він дивувався, як можна стільки заробляти і мати все, що заманеться.

Одного дня, коли хлопці гралися на подвір’ї у війну, Сашків батько повернувся додому раніше. Усміхаючись, він спостерігав за грою хлопців, а потім покликав їх до себе. Йому потрібна була допомога.

Щось сталося з машиною, і чоловік, знаючи, що хлопцям таке буде цікаво, вирішив показати їм, який вигляд мають справжні запчастини.

– Як там ваше навчання, хлоп’ята? – Микола Олегович відкинув кришку капота і почав перевіряти шланги, що стирчали з деталей двигуна.

– Андрій цього року йде на похвальну грамоту, – гордо відповів Сашко і зацікавлено подивився на двигун.

– Справді? Подайте мені он ту ганчірку, – чоловік показав на брудний шмат тканини, що лежав на столі поряд із інструментами.

– Так, – Андрій трішки зніяковів, продовжуючи уважно стежити за тим, що робить Сашків батько.

По ганчірку побіг сам Сашко. Він акуратно підхопив її, не боячись забруднитися, та підніс батькові.

– Дякую, синку. Слухайте, хлопці, коли матимете машини, постійно стежте за рівнем усіх рідин у системі. Ніколи не ігноруйте чищення, заміну й усяке таке. Економити на машині не варто, потім вона може забрати ваше життя.

Ці слова Андрій запам’ятав назавжди. Ще й досі, перевіряючи свій автомобіль на справність, він ніби знову чує настанови Миколи Олеговича.

– Не забувайте, що потрібно перевіряти кількість охолоджувальної рідини в радіаторі. Він розміщений позаду решітки, просто перед двигуном, – Микола Олегович прибрав решітку, показуючи на радіатор, який складався з трубок, у які він залив рожеву рідину. Поряд з трубками виднівся вентилятор, на який показував чоловік. – Він призначений для подачі охолоджувального повітря. Рідина в трубках буде охолоджуватися і не даватиме двигуну перегріватися. В іншому разі вам буде непереливки. Можна заливати й просту воду. Якщо під рукою немає спеціального засобу чи й грошей на нього, вода згодиться.

Микола Олегович відкрутив кришку бачка, що розміщувався між шлангами, та почав заливати іншу, вже жовтого кольору, рідину.

– Це гальмівна рідина, вона виконує дуже важливу функцію – передає силу від головного гальмівного циліндра до колісних, – батько Сашка взяв до рук невеликий щуп, опустив у бачок, дістав, протер і знову занурив у бачок, повторюючи процедуру двічі. – Це перевірка мастила, за допомогою якої ми дізнаємося фактичний рівень мастила у двигуні. Потрібно перевіряти його під час кожної заправки, так ви будете впевнені, що з машиною все гаразд. Якщо помітили, що мастила мало, не забудьте його поповнити. Універсальна формула – раз на 10 000 кілометрів, або раз на рік. Усе залежить від вашої машини. Сину, заведи авто…

Після цих слів Сашкові очі просто спалахнули. Він не раз хвалився другові, що вміє водити машину, а тепер міг це ще й показати. Хлопець відчув до батька вдячність за таку честь, швидко сів за кермо, і вже за мить машина рівномірно загула.

– Іди сюди, Сашку, – гукнув Микола Олегович і, коли син наблизився, дістав зовсім інший щуп, коротший, але в такому самому мастилі, що й попередній. – А тепер перевіримо трансмісійне мастило, воно призначене для роботи коробки передач. Його рівень треба перевіряти, коли машину ввімкнено. Краще це робити щомісяця. Колір, як ви зараз бачите, – червоний, і це правильно, бо якби був коричневий, довелося б звернутися до СТО. І також понюхайте… Відчуваєте запах паленого? Ось так воно правильно має пахнути.

Чоловік сховав назад щуп і вказав на чорну кришку із незрозумілими для хлопців написами: «Power Steering Fluid» і стрілка ліворуч, «Open» і праворуч – «Close». На напівпрозорому циліндрі стояли позначки «Cold…», «Hot…» та виднілася рідина, що сягала останньої позначки.

– Це рідина для підсилення керма, дає змогу легко та плавно керувати ним. Коли рівень цієї рідини падає, можна почути «хрускіт» чи інші дивні звуки в самому кермі. Сашку, можеш вимкнути автомобіль.

Хлопець послухався батька. Він заглушив двигун і поквапився повернутися назад, щоб нічого не пропустити.

– Ще одна важлива річ. Рідина для зчеплення. Необхідно знайти бачок головного циліндра зчеплення. Ось, такий напівпрозорий, поряд із головним гальмівним циліндром. Зараз рідини достатньо, якщо її мало, то потрібно долити. Знаєте, для чого зчеплення? Ні? Отакої, як це ви, хлопці, збираєтеся водити автомобіль, не знаючи, що таке зчеплення? Ай-яй-яй…

Микола Олегович тепло всміхнувся. Його очі іскрилися добротою та ніжністю. А голос був плавним, рівномірним. Це завжди захоплювало Андрія.

– Тоді слухайте. Механізм зчеплення з’єднує моторну частину автомобіля з ходовою. В автомобілі двигун постійно перебуває в робочому стані та передає обертовий момент до коліс автомобіля. Колесам же іноді потрібно бути в нерухомому стані. Для того, щоби під час кожної зупинки чи відсутності руху автомобіля не доводилося глушити двигун, використовують механізм зчеплення, який з’єднує ці системи. Ще одна важлива функція, яку виконує зчеплення, – це можливість плавно рушати автомобілем з місця… Рідина необхідна для правильного відведення дисків від двигуна.

Микола Олегович протер руки й дістав іще одну рідину холодного, синього кольору.

– А ось це засіб для миття вікон, – він почав заливати її у відповідний отвір. – Щоб ми могли легко помити вікно в дорозі. Можна й воду заливати, це не так важливо. Але один мій друг привіз її, тож треба використати.

Хлопці слухали захоплено, не промовивши за час імпровізованого уроку жодного слова. Воно й зрозуміло, цей урок був цікавішим за всі уроки разом узяті.