Читать книгу Ідеальність - Юлия Кубай - Страница 19

Після розмови з мамою я пішов готувати собі вечерю. Відверто кажучи, мене не надто захоплювало кухарство. Це була більше каторга, ніж задоволення. Та все ж мені, холостяку, довелося опанувати це мистецтво.

Сьогодні на вечерю мало бути запечене філе тунця і легкий салат. Моя їжа в кінці дня зазвичай більш насичена білками. Саме їх наш організм переробляє останніми, а, отже, метаболізм прискорюється, а жири згоряють швидко. Тунець містить багато білка, амінокислотний склад відмінно збалансований, тому організм засвоює його швидко. У ньому багато вітамінів, особливо А і Е, фосфору, рибофлавіну, тіаміну, заліза і натрію, нікотинової кислоти та іншого. Жирів мало, менше 3 %. А над салатом я сильно і не старався: взяв помідори чері, огірок, листя салату та перемішав їх із соком лайма та оливковою олією.

Виклавши їжу на красиву білу тарілку з бежевою облямівкою, я взяв до рук ніж із виделкою та почав трапезувати. Весь час бачив цифри. Чіткі, вони висіли над тунцем і салатом, показуючи кількість калорій у них. Я їв, і цифри поступово зменшувалися. Щойно показник зупинився на «0», я відклав прибори.

Постійно, постійно ми з дру… Ні, я звик називати її «11 %». Ми постійно з нею сварилися через їжу. Вона навіть не намагалася прийняти мою ідеологію. 11 % не розуміла, чому я так побивався над кожною стравою. Те, що ми їмо, відображається на нас самих. Ми повинні виважено ставитися до всього, що кидаємо в організм. Це дає нам змогу функціонувати, розвиватися, підтримувати здоров’я. Кожен елемент, який ми поглинаємо, залишає на нас свій відбиток. Вона чомусь цього не розуміла. А я був наполегливий. Не відступався. З появою перших 11 % вона почала щось розуміти, коли з’явилися другі 11 %, вона стала на мій бік. Це ж не так складно.

Я прибрав зі столу. Вимив тарілки та акуратно розставив їх на поличці за розміром – від найменшої до найбільшої. Ідеальний ряд, вибудований у бік зростання. Виделки лежали поруч з іншими, натертими до блиску, поруч – ножі. Я провів білим рушником по столу, хоч він і так був чистим. Проте мені здалося цього замало. Я нібито бачив брудні плями, ледь помітні ворсинки чи крихти. Тому я проводив рушником знову і знову, доки не вирішив, що скрізь чисто.

На диво, я залишався у сорочці та штанях, у яких ходив на роботу. Відчуття напруженості не зникало навіть удома. Заваривши зеленого чаю з ромашкою, щоб трішки розслабитися, я повернувся назад у вітальню, де в каміні палав вогонь, а куля так само лежала на кріслі. Я став напроти неї, помалу роблячи ковток приємного чаю. Дістав багатогранник із кулі та почав його читати, намагаючись знайти відповідь.

– Без сумнівів, ти неідеальний для цього, – я чітко промовляв кожне слово, голос звучав оманливо спокійно, хоча був напружений. – Твої руки в крові. Так, це гра. Розгадка поряд. Ти центральна фігура. Хто я? Суддя. Я знаю все. Винуватого. Якщо ти вартий цього – ти знайдеш мене. Відповіді чекають. Я хочу твій розум.

Останні слова й далі справляли на мене враження – всередині все холоднішало від них, навіть голос підвищувався.

– Один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять, п’ятна… – я здивовано подивився на багатогранник: після числа «13» має йти «14», але його не було. – Гаразд, отже, немає чотирнадцяти. Далі… п’ятнадцять, шістнадцять, вісім… Гм. Немає сімнадцяти. Вісімнадцять, дев’ятнадцять, двадцять.

Ці вилучені числа мені ні про що не говорили. Я продовжував стояти і дивитися на багатогранник, ніби очікуючи, що він сам мені все розкаже. Однак нічого не відбувалося.

Я стиснув предмет і злісно жбурнув його у протилежну стіну, не в силах стримати люті. Він відскочив від поверхні і покотився по підлозі, зупинившись за метр переді мною. Грань з написом «Центральна» була направлена на мене. Погляд так і зачепився за букви, я не міг відірватись від споглядання. Увесь пазл раптом склався в одну картинку. Я продовжував стояти на місці, намагаючись осягнути те, що щойно зрозумів. Числа були не такими й незрозумілими, вони вже не вперше трапляються мені в житті.

Я торкнувся кінчиками пальців нижньої губи. Центральна вулиця, будинок 1417. Така знайома адреса. Я підійшов до багатогранника, підняв його і повернув назад у кулю.

Цієї ночі буде важко заснути…