Читать книгу Божественна комедія - Данте Алигьери, Аліг'єрі Данте, John Hurt - Страница 12

1 Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,

Який складався з диких валунів,

Спинившись над проваллям ще жахнішим.

4 Від смороду, який весь час валив

З безодні чорної невпинним плином,

З нас кожен заховатися волів

7 За віко гробу з написом нетлінним:

«Це папи Анастасія тюрма,

Що впав у єресь слідом за Фотіном».

10 «Іти нам вниз можливості нема,

Аж поки нюх не звикне до гидоти,

А там для нас вже буде все дарма», —

13 Так вчитель мій, і я на те: «А доти

Щось роз’ясни мені, щоб час не йшов

Намарне». Й він: «Та я не проти.

16 Мій сину, між скелястих цих основ, —

Почав він мову, – містяться три кола,

Що вужчають, біжучи стрімголов.

19 Юрба проклята повнить їх довкола, —

Скажу, щоб далі ти лиш додивлявсь,

Яка покара вдачу їх зборола.

22 Злий вчинок приводом неправді ставсь,

Огидний небу; той несправедливий,

Хто до насильства та оман вдававсь.

25 Самим лиш людям злий обман властивий

І тим бридкіший Богу, тож для них

У нижчих колах мук добір жахливий.

28 У першім – тьма насильників лихих;

Трьом смугам віддане воно суміжним,

Троїстий-бо природою цей гріх:

31 Чинити Богові, собі чи ближнім

Насильство можуть, їм та їх речам,

Як взнаєш, стежачи за думки стрижнем.

34 Насильній смерті й ранам ближній сам

Підпасти може, а маєтки в нього —

Руйнації, пожежам, грабежам.

37 Отож розбійник, ласий до чужого,

Людиновбивця і брудний палій —

Всі в першій смузі покарання злого.

40 Собі й маєткам лиха заподій

І в другу смугу муки йди терпіти,

Карайся у провині там своїй

43 Із тим, хто жити не схотів на світі,

Добро гайнує, програш покрива

І плаче там, де слід було б радіти.

46 А ці насильства – кривда Божества:

Його відкинення, хула кричуща,

Зневага до природи і єства.

49 Тому-то смуга познача найвужча

Тавром своїм Каорсу і Содом

І всіх, кому мерзенна сила суща.

52 Обман, що честь гидує ним, як злом,

Можливий і до тих, хто йме нам віру,

Й до тих, які не вірять нам цілком.

55 А ще є способи вбивати щиру

Любов природну, вдавшись до мерзот.

Тож в другім колі мучать совість хиру

58 Святош, що наживалися стокрот

З підробок та шахрайства, симонії,

Хабарництва та інших ще підлот.

61 Любов обманом нищать лиходії

Й ту, що природній додає добро

І зроджує довірливі надії.

64 Найменше з кіл є в той же час ядро

Для всесвіту й престол для пана Діте,

Там зрадників шматується нутро».

67 І я: «Учителю, твоє розвите

Пояснення висвітлює мені

Цю прірву і населення в ній скрите.

70 Але скажи: ті, хто вищить в багні,

Хто в вихрі мчить, хто мерзне в зливі з тучі,

Хто лається у марній метушні, —

73 Чом обминули місто це палюче

Раз Божий гнів над ними розітнувсь?

І чом караються так нестерпуче?»

76 І він мені: «Чого це так схибнувсь

Твій, – мовив, – розум, може, понеслися

Кудись думки й на інше він звернувсь?

79 Згадай-но краще, з пам’яттю зберися,

Що в «Етиці» твоїй було в рядку

Про три образливі для неба риси:

82 Нездержливість, злобливість та ярку

Тваринність? Ще нездержливість на кару

Заслужує порівняно легку.

85 Розглянь-но істину цю, повну чару,

І пригадай, – це саме призвело

Ті грішні душі до важкого вдару, —

88 Збагнеш, чом віковічне їх житло

Не тут і чом на кару без докорів

Їх Боже правосуддя прирекло».

91 «О сонце, лікарю коротких зорів,

Ти словом так вщасливлюєш мене,

Що всю науку радо б я оспорив,

94 Назад вернись, хай вузол розітне, —

Сказав я, – мисль твоя, чому насподі

Карається лихварство навісне?»

97 «У філософському, – він мовив, – зводі

Одне із місць пояснення дає,

Що основним початком у природі

100 Премудрість і мистецтво Божі є;

Коли ж ти іншим віддасись наукам,

Розгорнеш вчення «Фізики» своє,

103 То взнаєш, що природним всім спонукам

Мистецтво, ніби учень, вслід іде, —

Отож воно є наче Божим внуком.

106 Ти маєш знати, що Мойсей веде

У книзі «Битія», що Бог не всує

Їм двом довірив людство молоде.

109 А в лихваря щось інше за мету є,

Йде манівцями, крізь чагар та хмиз,

Мистецтвом і природою гордує.

112 Та час вже лаштуватись нам униз,

Пливуть до обрію небесні Риби,

Наблизився до Кавру сяйний Віз

115 І видно шлях, що йде в камінні глиби».