Читать книгу Божественна комедія - Данте Алигьери, Аліг'єрі Данте, John Hurt - Страница 19

1 Є в Пеклі місце, зване Лихосхови,

Залізних тонів муром кам’яним

Оточене; таке ж воно й з основи.

4 А посередині, у долі тім,

Глибока та широка є криниця, —

Про неї я пізніше розповім.

7 У тому поясі, який тісниться

Поміж криницею й підніжжям скель,

Аж десять більших виїмів гніздиться.

10 Як силами навколишніх земель

Круг міста риють більші й більші ями

На оборону мурів та осель, —

13 Вид у ровів і тут такий же самий,

Як і по наших замках та містах:

Висять мости для ходу над ровами.

16 Так і по схилах тут, і по ровах

Із гострих скель проходи утворились,

Що до криниці свій проклали шлях.

19 Ми й стали тут, як скинуті лишились

Зі спини Геріона, і пішов

Поет наліво звідти, де спинились.

22 Йдучи, я вправо зрів новий захов,

Нових мучителів, нові страждання,

Які наповнювали перший схов.

25 Там чулось голих грішників ридання;

Багато з них назустріч нам ішло,

А інші – швидше нашого ступання.

28 Так римляни роздвоїли жерло

Моста на час святого ювілею,

Щоб тісняви між піших не було,

31 Й прочани струминою однією

До замку й до Петра туди текли

І другою вертали течією.

34 І тут, і там – я з хмурої скали

Спостерігав, як не один рогатий

Шмагав нещадно ззаду тих, що йшли.

37 Ах, перший же удар мастив так п’яти

Нещасним, що не важились вони

Ні другого, ні третього чекати.

40 Із тіней хтось наблизивсь до стіни,

І тут же я почав у думці ритись:

«Чи не здибавсь мені вже цей сумний».

43 Я зупинивсь, щоб краще роздивитись,

І мій вожай ласкавий дуже був,

Мені дозволив трохи відступитись,

46 Батожений цей голову нагнув,

Ховаючись, та прогадав, похмурий,

Бо я сказав: «І що ти цим здобув?

49 Ні, не змінив своєї ти натури,

Венедіко Каччанеміко; гріх

Який привів тебе на ці тортури?»

52 І тінь мені: «У підземеллях цих

Ти нагадав мені старі оселі

Й людей, моєму серцю дорогих.

55 Я той, хто раду дав Гізолабеллі

Повірить в те, що обіцяв маркіз.

То все брехня про зганьблені постелі.

58 З болонців не один я впав униз, —

Тут стільки наших загнано в закути,

Що чуєм ми силенну силу слів,

61 Які й од Савенни до Рено чути.

Якби цьому взнать докази схотів,

То скупість серця прагни не забути».

64 І чорт його тут батогом огрів,

Гукнувши: «Годі, бандуре огидний,

Вперед! На продаж тут немає дів!»

67 Я озирнувсь, де був учитель гідний,

І ми невдовзі з ним дійшли туди,

Де висувавсь уступ гребеневидний.

70 Ми легко піднялися до гряди

І рушили по ній у праву руку,

Лишаючи цю яму назавжди.

73 Коли звелись на мостову ми злуку,

Над шляхом, що був страдникам сумним,

Вожай сказав: «Постій і глянь на муку,

76 Яка тяжить над грішним людом цим,

Ти ще не бачив, що це тут за люди,

Бо йшов із ними в напрямі однім».

79 Під арку глянувши між скельні груди,

Відразу я помітив одного,

Що наче зневажав тягар осуди.

82 І вождь сказав без розпиту мого:

«Іде великий приклад страстотерпцям:

Ані сльози в очах сухих його.

85 Мов рицар виступає перед герцем!

Це той Ясон, що золоте руно

Узяв у колхів розумом і серцем.

88 Він перш до Лемносу привів судно —

А там порізали всі гнівноокі

Жінки чоловіків не так давно.

91 Пустивши в хід дари й слова високі,

Він звів там Ізіфілу чарівну,

Якою сестри зведені жорстокі,

94 Й лишив її вагітну й самітну.

Тож мука ця за гріх той знаменитий,

Ще й помста за Медею навісну.

97 Із ним ідуть всі інші дурисвіти.

Та досить роздивлятись перший діл

І тих, кого припало тут зустріти».

100 Туди ми вийшли вже, де другий схил

Перетинався стежкою вузькою,

Де на мосту лежав прадавній пил.

103 Тут чулись дужі пирхи над юрбою,

Що повнила собою другий рів

Й себе вдаряла власною рукою.

106 На вінцях же смердючий глей осів

Од випарів, що знизу йшли, зісподу,

І для очей нестерпні, й для носів!

109 Тут дно було тьмянисте, як в негоду,

Й, щоб яму всю належно озирнуть,

Мостом зійти ми мали по проходу.

112 Тих місць ми досягли, куди, мабуть,

Гній звезено з усіх відхідків світу,

І грішники в тім смороді гниють.

115 І тінь побачив я суціль облиту,

Немов хто гряззю голову обдав,

Й не знать, чи має маківку він бриту.

118 Гукнув мені він: «Може, ти гадав

Побачити в мені найбільш брудного?»

І я йому: «Як вірно я вгадав,

121 Тебе колись я бачив, та сухого

Алесьйо ж бо Інтермінеллі ти,

Тож і дивлюсь: караєшся ти строго».

124 Й себе він по макітрі ну товкти:

«В усьому винні ті слова лестиві,

Що мій язик не втомлювавсь плести».

127 Сказав вожай мій: «Очі неслізливі

Вниз опусти й знайди в юрмі тісній,

Яка так терпить кари справедливі,

130 Бридку задрипу в сморіднім багні,

Що дряпає собі лице руками

І то підскоче, то впаде у гній.

133 Таїс-блудниця то з її речами.

Як мовив гість: «Чи я годжусь тобі?»

Вона: «Ти чудо між чоловіками!»

136 Та досить бачили ми в цій юрбі.