Читать книгу Божественна комедія - Данте Алигьери, Аліг'єрі Данте, John Hurt - Страница 7

1 Вернулась тяма, що на час лишила,

Коли жалів я свояків отих,

Чия печаль так дуже засмутила,

4 Й нові я муки й мучених нових

Побачив всюди, де б не озирався,

Де б не лишав мій крок слідів своїх.

7 Я в третім колі: дощ не припинявся,

Холодний, вічний, проклятий, важкий;

Він по землі одноманітно слався.

10 Градини, іній, снігові грудки,

Мішаючись із мороком постійним,

Смердили під ногами ґрунт в’язкий.

13 І Цербер, звір із вищиром потрійним,

На три собачі пащі валував

На люд, поглинутий болотом гнійним.

16 Багряні очі, шерсть, масна від страв,

Грубезне пузо, лапи – кігті наче —

Він гриз, і дер, і дряпав, і кусав.

19 Промоклі тіні вили по-собачи,

Й чи той чи цей ховаючи з боків,

Крутились дзиґами, та без удачі.

22 Хробак здоровий, Цербер нас зустрів,

Роззявив пащі враз, ошкірив зуби

І весь од люті сильно затремтів.

25 І руку простягнув вожай мій любий,

Землі взяв жменю та як кидоне

В голодні пащі наїдок той грубий!

28 Мов пес, коли йому шматок заткне

Голодну пащу й зів, з брехання спухлий,

Замовкне раптом, поки не ковтне, —

31 Так Цербер увірвав, одразу вщухлий,

Свій рев, який так голосно гуде,

Що душі тут усі були б поглухли.

34 Йдучи по тінях, по яких іде

Дощ нескінченно, ставили ми ноги

В порожняву у вигляді людей.

37 Вони підводитись не мали змоги,

І лиш один схопивсь аж підстрибнув,

Коли побачив нас серед дороги.

40 «О ти, хто сміло в Пекло це ступнув, —

Він проказав, – мабуть, мене впізнаєш,

Бо ти уже, коли я вибув, був».

43 І я йому: «Такий ти вигляд маєш

Унаслідок тривалого ярма,

Що вже навряд тепер тебе вгадаєш.

46 Повідай же – бо тут ти недарма, —

Який ти гріх вчинив, що кар за нього

Є сила важчих, гірших же нема?»

49 І він: «У місті, заздрому до всього,

Ти народився, – тож я твій земляк,

Бо й я родивсь там для життя масного.

52 Обжерливістю відзначавсь я так,

Що Чвакалом дражнили всі знайомі, —

А тут я мокну під дощем, бідак.

55 І довелося не мені самому

Однакових тут скуштувать силець

За гріх однаковий». Сказав по тому

58 Я: «Чвакало, так скрушно для сердець

Бринить твій жаль і викликає сльози;

Та, може, знаєш ти, який кінець

61 У нашім місті матимуть погрози,

І що веде співгромадян до чвар,

І де зростають праведності лози?»

64 І він мені: «Після тривалих свар

Рясна проллється кров лісовиками,

А партію противну жде удар.

67 На третій рік повернуться до брами

Вигнанці й переможницькі війська,

Й підлесник прийде нинішній з військами.

70 Притисне здоланих п’ята важка

Тих, що надовго містом завладають,

А цим лишаться сльози і тоска.

73 Два праведники марно промовляють:

Жадоба, скупість, заздрість до єства —

Од іскор тих в людей серця палають».

76 Так закінчив печальні він слова,

І я йому: «Іще прошу, мені ти

Відкрий усе, що темрява хова.

79 Тегг’яйо, Фаріната знаменитий,

Ще Рустікуччі Якопо й ще хтось, —

От як Арріго й Моска іменитий, —

82 Скажи мені, де місце їм знайшлось?

Дізнатись хочу про судьбу найкращих —

Іти їм в Рай, чи в Пекло довелось?»

85 І він: «У норах ще чорніших, важчих

За гірший гріх каратись треба їм,

Побачиш їх внизу у муках тяжчих.

88 Як знову підеш світом ти живим,

Прошу, згадай мене хоч ненароком,

А більш я не скажу й не відповім».

91 І ще раз скошеним од болю оком

На мене глянув і під шум струмин

Згубився в натовпі сліпців широкім.

94 Вожай сказав: «Уже не встане він,

Аж поки на сурму громовокрилу

Не явиться нещадний властелин.

97 Усяк повернеться в свою могилу,

Одіне плоть колишнього буття

Й почує вироку незрушну силу».

100 Ми тихо йшли, немов між куп сміття,

Між тіней, кинутих під дощ похмурий,

І про грядуще мовили життя.

103 Сказав я: «Вчителю, чи їм тортури

Побільшить вирок правий судії,

Чи проясніє їхній вид понурий?»

106 І він: «Науки пригадай свої:

Відомо, що чим ближча досконалість

В душі, тим більші рай чи скорб її.

109 До риси досконалості й на малість

Не підійти їм після їхніх діл,

А все ще сподіваються на жалість».

112 Так в бесіді пішли ми третім з кіл,

Про зміст її не стану я казати,

І вийшли зрештою на дальший схил.

115 І тут зустрів нас Плутос, недруг клятий.