Читать книгу Божественна комедія - Данте Алигьери, Аліг'єрі Данте, John Hurt - Страница 13

1 Місця, де йшли ми з горем та печаллю,

Були такі похмурі та страшні,

Аж зір від них ми відвернули з жалю.

4 На Тренто схожі ці місця сумні,

Де берег Адіче колись порвали

Чи труси, чи пересуви земні.

7 Від самого шпиля сповзли завали

В рівнину, і немає стежки вниз

Тому, хто вийде на високі скали, —

10 Такий був спуск до царства муки й сліз.

Вгорі ж, де ледве можна розміститься,

Розлігся звір і всього себе гриз,

13 Неначе той, хто до нестями злиться,

Ненатлий звір, який знеславив Кріт;

Від лжекорови він лиш міг вродиться.

16 Мудрець йому: «Гадаєш, знов привіт

Тобі прислали скорені Афіни,

А вождь їх смерть приносить до воріт?

19 Та геть, тварюко! Цей не взяв єдиний

Мотка в твоєї мудрої сестри,

А йде, щоб бачить ваших мук картини!»

22 Як бик, упавши в час кривавий гри

Від вдалого удару, не крутився,

А здригував ногами до пори, —

25 Отак від люті й Мінотавр звалився.

Вожай гукнув мені: «Униз біжім,

Аж поки він ще не переказився».

28 І схилом поспішили ми крутим,

А камінь сипався, немов нестямки,

З-під ніг моїх під тягарем новим.

31 Замисливсь я, й сказав він: «На уламки

Милуєшся ти величезних гір,

Де я лишив це чудище без тямки?

34 Як того разу бачив їх мій зір

І страх вони породжували в мене,

То їх не руйнував ще владний вир.

37 Та перед тим, як в огненій геєні

Той походжав, хто вивів багатьох

Із тих, що вили, в Діте полонені,

40 Одразу трусонувся хмурий льох,

І я подумав, що з жари здригнувся

Усесвіт і зчинивсь переполох,

43 Що, мабуть, світ на хаос обернувся:

У ту хвилину цей важкий стрімчак

Із місця давнього свого й схитнувся.

46 Але зверни свій зір на діл: отак

Вирує у крові потік вогненний

Насильникам, що жерли неборак.

49 О жадібність сліпа, о гнів страшенний,

Що нас веде в короткому житті

І вік в крові терзає нескінченний!

52 Я бачив рів: краї його круті

Суціль усю долину оточили», —

Про це повів учитель мій в путі,

55 Навкруг центаври бігали щосили

Й ті самі луки на боках у них,

Що й на землі в мисливстві їм служили.

58 З’явились ми, і стук копит утих,

А троє ухопили стріли в руки

І до тятив приклали їх тугих.

61 Один гукнув здаля: «Які це муки

Чекають вас, що ви згори йдете?

Кажіть, не руштесь, бо ми спустим луки!»

64 Мій вчитель мовив: «Відповідь на те

Дамо Хіронові, ти ж – неотеса,

Й тобі на лихо запал твій росте. —

67 Торкнув мене й додав: – Ти бачиш Несса,

Який красуню Деяніру звів

І загубив, убитий, Геркулеса.

70 Середній, що одне плече підвів, —

Великий то Хірон, пестун Ахілла,

А третій – Фол, якого знищив гнів.

73 Вздовж рову біга їх велика сила,

Стріляючи усіх, хто виплива

Над рівень, що їм доля ухвалила».

76 Ми підійшли, привітні шлем слова…

Кошлатою зарослий бородою,

Кінцем стріли Хірон ледь розсува

79 Вусища над великою губою

Та до своїх: «Глядіть-но, камінець

Він ідучи ворушить під собою!

82 Такого не вчинив би жоден мрець».

Торкнув його мій вождь у груди голі,

Де з чоловіком злився жеребець,

85 І мовив: «Він живий. З святої волі

Показую йому цей темний діл —

Це неминучість, а не примха долі.

88 Та, що мені дала новий уділ,

Співати перервала «Алілуйя».

Він не харциз, я ж дух без грішних діл.

91 Та ради цнот, що ради них терплю я

Цей дикий шлях, багнище це руде,

Нам дай когось ти із своїх, молю я,

94 Щоб указав він місце нам тверде

Та й переніс своїм хребтом широким.

Бо він не дух, повітрям він не йде».

97 Хірон праворуч повернувся боком

І мовив Нессові: «Ти – провідник,

А стріне хтось, обороняйся скоком».

100 Повів він берегом одної з рік,

Де вир кипів клекочучої крові

І звідки чувся відчайдушний крик.

103 Я бачив тут занурених по брови.

І мовив Несс: «Тут кожен з них – тиран,

Ковтать майно і кров чужу готовий.

106 Тут ті, хто злочином сквернив свій стан.

Тут Александр і Діонісій лютий,

Сицилії жорстокосердий пан.

109 Той, з чорним чубом, пишний та надутий,

То Адзоліно, а білявий цей —

Обіццо д’Есте, вмерлий без покути:

112 Нешлюбний син послав у край смертей».

Звернувсь до вчителя я, й той промовив:

«Тут перший він, я другий, я з гостей».

115 А там центавр нам стежку приготовив

До тих, хто аж по шию увійшов

В найгарячіший із пекучих сховів.

118 На когось показав: «Він проколов

Те серце у пречистій Божій длані,

Що на далекій Темзі точить кров».

121 Я бачив далі в річці полум’яній

Чи голови, чи тіні до пупка,

І деякі були мені ще й знані.

124 Все більш і більш мілішала ріка

І покривала вже самі лиш ноги.

І перейшли ми на той бік струмка.

127 «В малій частині нашої дороги

Все вищав рівень кров’яного дна, —

Сказав центавр, – тож ясно, схил пологий

130 Вниз піде річкою, поки вона

Не зіллється із тим потоком саме,

Де для тиранів кара є одна.

133 Киплять на муки віддані судами —

Аттіла, найстрашніший бич землі,

І Секст, і Пірр; спливаючи сльозами,

136 Ридають у вируючій імлі

Ріньєр Корнето і Ріньєр да Пацці,

Що на шляхах точили війні злі».

139 І він помчав назад, до служби й праці.