Читать книгу Змова диктаторів. Поділ Європи між Гітлером і Сталіним 1939–1941 - Андрій Галушка - Страница 13

У міжвоєнний період балтійські народи, виборовши незалежність у 1918—1920 роках, почали будувати свої національні держави за демократичними принципами з певними домішками авторитаризму. У Литві в 1926—1940 роках функціонувала оксамитова диктатура Антанаса Сметони, у Латвії в 1934—1940 роках – авторитарний режим Карліса Августса Вільгельмса Ульманіса, а в Естонії – Константина Пятса. У країнах Балтії в цей час сформувалася своя ідентичність, відроджувалась або й творилась національна історія та культура.

Робилися певні кроки задля створення органів регіональної колективної безпеки: ще 1923 року було підписано угоди про створення оборонного союзу між Естонією та Латвією. У 1925 році чи не вперше здійснено спробу створити Балтійську Антанту, проте тоді Естонія була проти бажання Латвії включити Литву до переговорного процесу. Таллінн погоджувався на створення союзу між Латвією, Естонією та Польщею. У 1934 році Латвія, Литва та Естонія утворили Балтійську Антанту. Кожні півроку починаючи з того часу проводилися конференції балтійських міністрів закордонних справ.

Географічне розташування балтійських країн було дуже заманливим для Німеччини і для СРСР. Балтійські держави в другій половині 1930-х років прагнули в зовнішній політиці лавірувати між обома хижаками. У 1937 році вже спостерігалася повноцінна криза всередині Балтійської Антанти. Розуміючи неминуче наближення війни, литовський генерал і начальник генерального штабу Стасіс Раштікіс та міністр закордонних справ Литви Стасіс Лозорайтіс прагнули добитися від естонських та латвійських колег спільної протидії потенційним ворогам. Свої ідеї вони висловлювали одним виразом: «Насамперед незалежність».

Радянські війська входять до Естонії.

Жовтень 1939 року

За соціально-економічним ладом балтійські країни були аграрними та слабо індустріалізованими. В економічному плані позиції Британії в Балтії були набагато помітніші, ніж Німеччини, хоча ще 1928 року Адольф Гітлер заявив: чим є Середземномор’я для Італії, тим східне узбережжя Балтійського моря є для Німеччини. Ці території вважались ідеальними для німецької колонізації.

На конференції балтійських країн у лютому 1939 року, що проходила в тодішній фактичній литовській столиці Каунасі, було узгоджено проголошення їхнього нейтрального статусу заради збереження свободи й незалежності та утримання від територіальних суперечок з іншими державами. Захоплення Мемеля (Клайпеди) нацистами в березні 1939 року підсилило активність радянської дипломатії в Балтії. Нарком закордонних справ СРСР Максим Литвинов надіслав послам Латвії та Естонії в Москві ноти, де стверджувалося, що радянська сторона зможе надати активну допомогу в разі тиску з боку третіх держав. У квітні Гітлер запропонував Ріббентропу зондувати ґрунт щодо підписання двосторонніх угод про ненапад із нейтральними Данією, Естонією, Латвією, Норвегією, Швецією.

У червні 1939 року між Німеччиною та Литвою й Естонією було підписано договори про ненапад. СРСР не на жарт занепокоївся посиленням німецьких впливів у Балтії. Доступ до військово-морських баз у балтійських державах для СРСР був однією з основних вимог під час англо-французько-радянських переговорів весни—літа 1939 року.

СРСР, підписавши документи про розмежування сфер впливу в Східній Європі з Німеччиною вночі 24 серпня 1939 року, показав свою готовність до подальших експансіоністських дій. Коли почалась німецько-польська війна, балтійські держави проголосили свій нейтральний статус. Спільний розгром Польщі Німеччиною та СРСР розв’язав руки останньому для поширення свого впливу в балтійських державах. Лідери цих країн через свої канали дізналися про таємні протоколи і прагнули бути лояльнішими під час розмов з радянським керівництвом, хоча коли шведський представник у Таллінні Вільгельм Терсмеден запитав у естонських колег щодо можливих загроз, вони заявили йому, що поки не порушено територіальну цілісність країни, не варто турбуватися. Карл Ліндквіст, шведський військовий аташе в Ризі, повідомив Стокгольм, що, згідно з положеннями радянсько-німецького пакту та таємним протоколом, Фінляндію, Естонію та Латвію віддано в руки Сталіну.

24 вересня 1939 року міністра закордонних справ Естонії Карла Сельтера викликав до Москви нарком закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов, з яким ще з 13-го числа велися переговори про підписання нової радянсько-естонської торговельної угоди. Молотов сказав: «Радянський Союз потребує розширення системи своєї безпеки, для чого йому необхідний вихід до Балтійського моря. Якщо Ви не побажаєте підписати з нами пакт про взаємодопомогу, то нам доведеться використати для гарантування своєї безпеки інші шляхи, можливо, більш круті, можливо, більш складні».

Радянська сторона аргументувала загрозу своїй безпеці прикладом утечі 18 вересня польського підводного човна «Orzeł» після інтернування в Таллінні. Звідси виходило, що Естонія не здатна сама контролювати свою територію. «Допоможе» їй у цьому СРСР. 27 вересня 1939 року під час відвідин театральної вистави в Москві Молотов сказав Сельтеру про те, щоб естонський уряд погодився з розташуванням 35-тисячного радянського війська на його території.

Із середини вересня посилилася присутність ВМФ та ВПС СРСР на Балтиці. На кінець вересня було сконцентровано 270 тисяч радянських військ, 600 літаків, 1800 танків, 232 бронемашини поблизу кордону з Естонією та Латвією. 26 вересня нарком оборони СРСР Климент Ворошилов підписав директиву № 43 по Ленінградському військовому округу про подальше захоплення Латвії та Естонії. Планувалося здійснити прорив на територію Естонії 29 вересня 1939 року.

Спілкуючись із міністром закордонних справ Латвії Вільгельмсом Мюнтерсом на початку жовтня, Молотов порівнював тогочасне становище своєї країни з часами Петра I: радянська сторона не може допустити використання нейтральних балтійських держав проти неї. Сталін додав, що сфери впливу вже поділено, і вони могли б окупувати країни, проте не прагнуть зловживань.

Свої дії СРСР постійно координував з Німеччиною. Під час візиту Ріббентропа у вересні 1939 року до Москви Сталін та Молотов запевняли, що з вирішенням «балтійського питання» не будуть поспішати. 28 вересня 1939 року СРСР і Німеччина у Москві підписали договір про дружбу та кордон, згідно з яким Литва переходила з німецької до радянської сфери впливу.

28 вересня та 5 жовтня 1939 року були підписані пакти про взаємодопомогу разом з таємними протоколами між СРСР і Естонією та Латвією відповідно строком на 10 років. 29 вересня 1939 року подібну пропозицію було зроблено й литовському уряду (послу в Москві Ладасу Наткевічюсу) для розширення співробітництва з СРСР. Радянська сторона пропонувала Литві підписати договір про передачу Вільно та Віленського краю Литві, договір про взаємодопомогу, договір про передачу Німеччині частини південно-західної Литви. Сталін наполягав на введенні 50-тисячного військового контингенту до Литви. 2 жовтня 1939 року запросили на аудієнцію до Молотова головного литовського дипломата Юозаса Урбшіса, який декілька разів повертався до Каунаса задля узгодження своєї позиції на переговорах. 4—6 жовтня 1939 року під час консультацій пропонувалося негайно подвоїти чисельність литовської армії, активізувати діяльність військових місій, за допомогою радянської сторони почати зводити фортифікаційні укріплення на західному кордоні з Німеччиною.

Згідно з радянсько-литовськими угодами від 10 жовтня 1939 року, які були підписані строком на 15 років, поверталася територія Вільнюса, вводився 25-тисячний радянський контингент на литовську територію. Остаточні південно-західні кордони Литви були ще під питанням, проте і це питання було узгоджено на початку 1941 року між німецьким і радянським тоталітарними режимами за 7,5 мільйона золотих доларів.