Читать книгу Змова диктаторів. Поділ Європи між Гітлером і Сталіним 1939–1941 - Андрій Галушка - Страница 16
ІІ
Війни «дивна» та зимова
4. Перша Фінсько-Радянська війна
Баланс сил
ОглавлениеПлани військового нападу на Фінляндію в СРСР почали розробляти ще з середини 1930-х років. У червні 1939 року було затверджено план командувача Ленінградського військового округу командарма 2-го рангу Кирила Мерецкова про наступ проти Фінляндії. Основну відповідальність за проведення майбутньої війни покладали на Ленінградський військовий округ.
Згідно з радянськими розрахунками, операція проти фінів по всіх кордонах від Фінської затоки на півдні до Північного Льодовитого океану мала охопити максимальну територію. Масованим нападом по всіх фронтах за два тижні все мало завершитися: в центральній Фінляндії трохи довше (15 днів), а на Карельському перешийку, де розташовувалася «лінія Маннергейма» – за 10 днів. На думку маршала Радянського Союзу Климента Ворошилова, народного комісара оборони СРСР, війна з Фінляндією мала тривати не більш як півтора тижня.
Фіни теж готувалися до збройного конфлікту зі східним сусідом. Основний удар фіни чекали на території Карельського перешийку. Оскільки у Фінляндії значна кількість озер, єдино можливу наступальну операцію радянські війська проводили б вузькими ділянками суходолу. Фіни планували зупинити червоних у центральній частині «лінії Маннергейма» та на річці Вуокса, де зібралося б значне скупчення військ, які легко можна було оточити й розгромити.
Напередодні війни було переселено 130 тисяч мирних жителів разом з господарствами з територій, що межували з Карельським перешийком, із міркувань безпеки. А вже на початку грудня тисячі сімей було евакуйовано з Карельського перешийка, спалено будинки, щоб не дісталися агресору.
Загалом на той період мобілізована фінська армія складалася з 280 тисяч бійців (14 дивізій), 400 гармат та мінометів, 32 танків, 110 літаків. Проте боєздатних дивізій було набагато менше, причому 7 дивізій (120 тисяч бійців) розташовувалися на Карельському перешийку, 2 дивізії (40 тисяч солдатів) – поблизу Ладозького озера, 16 тисяч – на півночі Фінляндії. Фінський флот був незначним, проте мав на озброєнні кілька сучасних військових кораблів. Фінська військова техніка та амуніція були доволі застарілі, хоча постійно відбувався обмін технологіями зі шведами.
Фіни ще з середини 1930-х років здобули ліцензії на виробництво найкращих іноземних літаків того часу. Так, Фінляндія була першою державою, де було закуплено британські бомбардувальники «Blenheim Mk I». Фіни отримали голландські винищувачі «Fokker D XXI» та «Fokker C X».
Червона армія на кінець 1930-х років нараховувала 1 мільйон 600 тисяч бійців (98 дивізій). Важливим фактором, що вплинув на подальше ведення бойових дій для збройних сил СРСР, була їхня непідготованість до зимових умов, відсутність систематичної підготовки до операцій у лісистій місцевості. У боях з японцями 1938—1939 років було виявлено важливі недоліки в Червоній армії: недисциплінованість, засилля алкоголізму та відсутність чіткої організації взаємодії між піхотою та артилерією. Червона армія після репресій 1930-х років була не в найкращому стані в кадровому аспекті. Багатьох воєначальників високого рангу, що мали бойовий досвід участі в Першій світовій та Громадянській війнах, було розстріляно. Значну частину військових формувань сформовано поспіхом, солдати та офіцери були мало навчені. Усього на війну з Фінляндією СРСР виділив 24 дивізії загальною кількістю 425 тисяч осіб, 2289 танків, 2876 гармат та мінометів, 2446 літаків.
Червоноармійці 8-ї армії. Початок грудня 1939 року
Основні театри бойових дій між Фінляндією і СРСР можна поділити на три райони. Перша територія – це Карельський перешийок, найближче до Ленінграда, звідки надходили боєприпаси й танки. Фіни не випадково вважали, що саме в цьому районі між Фінською затокою і Ладозьким озером розгорнуться основні події. Там із фінського боку розташовувалася «лінія Маннергейма» (150 км). Узявши ці укріплення та перейшовши кордон, радянські війська мали зайняти друге за значенням м. Вііпурі (Виборґ), потім рушити на Лаппеенранту та Лахті, а потім уже окупувати столицю Гельсінкі. На Карельському перешийку перейшла в наступ 7-ма армія (до 9 грудня на чолі з командармом 2-го рангу В. Яковлєвим, потім командармом 2-го рангу К. Мерецковим). До них доєдналися сили 8-ї армії (командувач – комдив Іван Хабаров, а з 16 грудня 1939 року – командарм 2-го рангу Григорій Штерн), які мали напасти з північного боку Ладозького озера, а потім розгорнути наступ у західну Фінляндію.
Другою областю війни була центральна Фінляндія, де радянські війська прагнули роз’єднати фінську територію навпіл та перейти до остаточної окупації. Це завдання покладалося на 9-ту армію (командувачі комкор Михаїл Духанов, а з 20 грудня 1939 року комкор Василій Чуйков). Спочатку їм покладалося завдання зайняти Каяані, а потім рухатися в бік Оулу, що на західному березі Ботнічної затоки.
Третім став північний район Фінляндії, місто Петсамо. Туди було перекинуто 14-ту армію комдива Валеріана Фролова, яку було створено з Мурманської армійської групи. До стратегічних завдань входило блокування району Петсамо та відвернення спроб десанту через норвезьку територію та Баренцеве море.