Читать книгу Змова диктаторів. Поділ Європи між Гітлером і Сталіним 1939–1941 - Андрій Галушка - Страница 9

Після короткого французького наступу в Саарі війна з легкої руки журналістів отримала назву «сидячої», «фальшивої», «іграшкової» чи «дивної» (Sitzkrieg, drôle de guerre або Phoney War). Не справдилися побоювання французьких та британських очільників про масові рейди Luftwaffe на Лондон і Париж. Бойові дії RAF обмежилися скиданням з бомбардувальників звернень до німців про безнадійність війни та кількома безрезультатними нальотами на німецькі морські бази. На британські пропозиції бомбардування серця німецької промисловості, Рурського промислового району, або про мінування річки Райн, важливої транспортної артерії, французький уряд відповів категоричною відмовою: французи побоювалися можливих відплатних рейдів Luftwaffe на Париж та інші французькі міста.

Один із фортів лінії Мажіно. Видно колію власної залізниці, що сполучала між собою її форти

Зате на морі нічого дивного чи фальшивого у війні не було: перші британські жертви загинули вже 3 вересня 1939 року, коли німецький підводний човен U-30 торпедував лайнер «Athenia». З 1418 пасажирів та екіпажу на борту 112 загинуло. Капітан німецької субмарини заявив, що сприйняв «Атенію» за британський допоміжний крейсер. Капітан «Атенії», зі свого боку, мав досвід минулої німецької підводної війни і вирішив, що, оскільки лайнер прямує до Америки, німці його не атакуватимуть – це судна, що поверталися з вантажем до Британії, були, на його думку, під загрозою19.

Лайнер «Athenia» тоне, торпедований німецьким підводним човном. 3 вересня 1939 року

Французькі солдати копають протитанковий рів біля кордону з Німеччиною.

Березень 1940 року

10 вересня 1939 року перші з п’яти британських дивізій, що мали стати первістками Британських експедиційних сил (БЕС) у Франції, почали сходити по трапах транспортів у порту Шербур у Нормандії. 3 жовтня 1939 року вони почали займати ділянки на передовій. До середини жовтня 1939 року 160 тисяч «томмі» були у Франції, і їх кількість подвоїлася за зиму 1939—1940 років. Цей військовий внесок був надзвичайно малим порівняно з Францією, яка на початку 1940 року розгорнула вздовж Західного фронту 104 дивізії.

Планувалося довести число дивізій до 55 у 1941 році20. Для них передбачалося виготовити 66 тисяч гармат, 31 тисячу танків та 192 мільйони артилерійських снарядів. Аж до прибуття у Францію 1-ї панцирної дивізії у квітні 1940 року вся танкова міць БЕС складалася з єдиної бригади в 50 піхотних танків, хоча з вересня 1939-го по квітень 1940 року Британія випустила майже стільки ж нових танків, скільки й Німеччина (532 проти 648). Також британські заводи випустили стільки ж зенітних гармат і навіть трохи більше літаків (2 61721 проти 2 430), зате набагато менше стрілецької зброї і в 13 разів менше гармат.

Головнокомандувач союзних сил генерал Ґамелен інспектує канадську військову частину. Березень 1940 року

Частини RAF, які було розміщено у Франції з 9 вересня 1939 року, мали завдання атакувати територію Німеччини, а не підтримувати БЕС (на це вказувала сама назва – Advanced Air Striking Force, тобто Передові повітряні ударні сили). Командування RAF розцінювало відволікання літаків на підтримку армії як розбазарювання ресурсів, оскільки Британія вважала, що лише стратегічне бомбардування є надійним шляхом до перемоги.

БЕС провели зиму 1939—1940 років, будуючи польові укріплення на півночі Франції. У кінці листопада 1939 року командувач 2 корпусу БЕС генерал сер Алан Брук написав у своєму щоденнику: «Після прибуття до цієї країни протягом перших двох місяців корпус був небоєздатним практично в кожному сенсі. Навіть зараз артилеристи протитанкових гармат ще не навчені, а великий відсоток гармашів узагалі не мають досвіду стрільби зі своїх гармат чи тими боєприпасами, що стоять на озброєнні. Посилати ненавчене військо до сучасної війни – це наражатися на таку ж катастрофу, що спіткала поляків». Хай там як, навесні 1940 року чисельність БЕС зросла до 400 тисяч.

У перший період війни в британському суспільстві помітно циркулювали пацифістські настрої. При цьому основні праворадикальні (Британський союз фашистів) та ліворадикальні (комуністична партія) політичні організації дещо несподівано зреагували на переведення Британії на військові рейки. Освальд Мослі, лідер британських фашистів, ще з 1938 року проводив кампанії за мир, а у вересні 1939 року закликав своїх однопартійців не брати участі «у війні на користь єврейського капіталу». А комуністи після підписання пакту Ріббентропа—Молотова були спантеличені розвитком подій, після чого партійний секретар Гаррі Поллітт мусив піти у відставку, бо його схвалення війни проти нацизму йшло врозріз із тодішньою політикою СРСР та Комінтерну22.

Французькі солдати отримують пошту. «Дивна війна», осінь 1939 року

Британський авіаносець «Courageous» тоне після торпедування німецьким підводним човном U-39 біля берегів Ірландії.

17 вересня 1939 року

За 1939—1940 роки було арештовано близько тисячі представників різних політичних сил праворадикального спрямування, що могли становити загрозу британській національній безпеці під час війни. Так, опинилися без суду за ґратами голова Британського союзу фашистів Освальд Мослі, відомий антисеміт і нацистський симпатик адмірал Баррі Едвард Домвілль, депутат парламенту від Консервативної партії Арчибальд Мол Рамсей – антисеміт, нацистський симпатик і єдиний депутат британського парламенту, котрого було інтерновано під час війни.

Ґюнтер Прін, капітан підводного човна U-47, що потопив британський лінкор «Royal Oak» у бухті Скапа-Флоу 14 жовтня 1939 року

Франція мобілізувала 4 мільйони 734 тисячі солдатів. Країна ще не встигла компенсувати демографічні втрати минулої війни, у 1939—1940 роках до війська мали йти саме представники «покоління ненароджених». В армії опинився практично кожен другий чоловік французької метрополії у віці від 20 до 45 років. У разі важких втрат Франція фактично не мала резервів. 84-тисячне «Військо Польське на Заході», організоване польським урядом у вигнанні на чолі з генералом Владиславом Сікорським з тих польських солдатів, хто зміг уникнути німецького чи більшовицького полону та дістався через Румунію та Угорщину до Франції, цілком стало в пригоді.

Із 130 тисяч офіцерів у армії на початку 1940 року три чверті були офіцерами запасу. На одного офіцера припадало 36 солдатів та сержантів, удвічі більше, ніж у мирний час. Французьке командування було змушене призвати на службу офіцерів резерву, старших за 50 років, та організувало прискорене навчання 33 тисяч курсантів.

Екіпаж на палубі панцерника «Admiral Graf Spee» під час його експедиції.

Початок грудня 1939 року

Французька промисловість з великим напруженням намагалася забезпечити армію сучасною зброєю23. За штатом французька піхотна дивізія мала 54 протитанкові гармати калібру 25 мм та вісім 47-міліметрових протитанкових гармат (німецька піхотна дивізія мала 72 протитанкові гармати). На 1 квітня 1940 року 16 дивізій мали лише половину штатної протитанкової зброї. Менш ніж третину дивізій першого ешелону було забезпечено зенітними кулеметами (12 за штатом – для порівняння, у німецькій дивізії було 12 зенітних гармат). Дивізійна артилерія (36 75-міліметрових гармат, прийнятих на озброєння більш як 50 років тому, та 12 105-міліметрових і 12 155-міліметрових також застарілих гармат) поступалася силою вогню артилерії німецької піхотної дивізії (36 105-міліметрових та 12 155-міліметрових гармат).

Французькі танки не поступалися німецьким і навіть їх переважали, але французька доктрина вживання панцерної зброї тяжіла до підтримки піхоти, а не до самостійних дій великих панцерних сил24. В армії переважала кінна тяга, а розгортання моторизованих частин залежало від того, наскільки ефективною буде мобілізація до війська цивільного автомобільного транспорту. Зв’язок в армії спирався на телефонні лінії, а не на радіо, якого у військах було небагато. За цим стояли цілком логічні побоювання перехоплення радіоповідомлень супротивником, але також нерозуміння того, що сучасна війна буде набагато рухливішою від попередньої.

У 1940 році Armée de l’Air була окремим видом збройних сил шість років. На озброєнні стояло 1067 сучасних винищувачів, 491 бомбардувальник (з яких тільки 130 були «сучасними») і 808 розвідувальних літаків (з них 388 «сучасних»). Французька авіапромисловість поступово почала набирати обертів і з вересня 1939-го по квітень 1940 року випустила 1557 нових літаків. Нові літаки було замовлено в Америці. Французи відчували слабкість своєї авіації у протистоянні з Німеччиною і розраховували на серйозну допомогу з боку RAF.