Читать книгу Змова диктаторів. Поділ Європи між Гітлером і Сталіним 1939–1941 - Андрій Галушка - Страница 6

На перший погляд здавалося, що рік, який минув від часу чехословацької кризи, Німеччина використала краще. Якщо французька армія зросла на кілька тисяч (до трохи більш ніж 600 тисяч), а британська – із 376 тисяч до 394 тисяч (напередодні загальної мобілізації), то вермахт зріс із 782 тисяч до 1 мільйона 366 тисяч. Luftwaffe майже зрівнялася кількістю військових літаків «першої лінії» з разом узятими літаками Armée de l’Air і Royal Air Force13. За потенціалом Британія й Франція значно перевершували гітлерівську Німеччину.

Мапа поділу Польщі між Німеччиною і СРСР, надрукована 18 вересня 1939 року в московській газеті «Известия», з першим варіантом поділу награбованого

У 1939 році в Німеччині було видобуто 284 мільйони тонн вугілля, у Британії – 235 мільйонів, у Франції – 49,8 мільйона тонн; виплавлено чавуну відповідно 19,8 мільйона, 8,1 мільйона і 7,4 мільйона тонн; вироблено сталі 25,6 мільйона, 13,4 мільйона і 7,9 мільйона тонн. Напередодні війни Німеччина різко збільшила обсяг військової продукції, вартість якої в 3,4 разу перевищила вартість військової продукції Британії. Але то була перевага суто тимчасового характеру, тому що Британська імперія, навіть не беручи до уваги Франції, мала набагато більше потенційних ресурсів, ніж Німеччина.

Червоноармійці знищують польські прикордонні бар’єри.

17 вересня1939 року

Британська імперія майже монопольно володіла найважливішими запасами стратегічної сировини: олова, каучуку, вольфраму, молібдену, джгуту – і мала доступ до багатьох інших; у неї був найбільший торговий флот, і то під захистом Royal Navy. Німеччина ж залежала від імпорту. Спроби Райху домогтися самозабезпечення не дали очікуваних результатів. До початку війни з 30 найбільш важливих стратегічних матеріалів Німеччина забезпечувала себе лише сімома. Вона покривала власною сировиною потребу в чорних металах на 50 %, у кольорових – на 20, у пальному – на 30—40 %, у сировині для текстильного виробництва (пошиття абсолютно необхідних для війська одностроїв) – на 15—20 %.

Набагато меншими, ніж у союзників, були й фінансові резерви Німеччини. Німецький золотий запас дорівнював 1 % британського. Саме тому Німеччина в другій половині 1930-х років застосовувала переважно безвалютну систему зовнішньої торгівлі. Але закупівлі гостродефіцитних видів сировини вимагали оплати валютою.

Політичне й військове керівництво Німеччини усвідомлювало, що країна підготована лише до короткочасної війни, тоді як їхні супротивники розраховували на довгу війну на виснаження. 6 жовтня 1939 року, того самого дня, коли склали зброю останні організовані польські військові частини, «вождь німецького народу», повернувшись із Варшави, виголосив промову в райхстазі, де запропонував мир14. Гітлер проголосив, що нарешті німецький солдат може гордо нести лавровий вінок переможця, якого він був злочинно позбавлений 1918 року. Фюрер запропонував укласти мир, що визнавав би як доконаний факт результат Polnische Feldzug’у. І щоб ні в кого не залишалося сумніву, завершив промову погрозою, що ця пропозиція миру не буде повторена, «якщо гору візьмуть думки пана Черчилля15 та його послідовників». Погроза не спрацювала: 10 жовтня Франція, а 12 жовтня Британія офіційно відкинули пропозицію укласти мир на основі нового стану речей.

Попередні плани союзників передбачали, що недружня нейтральність СРСР змусить німців тримати значну частку свого війська на Сході, проти можливого радянського удару. Тепер же стало очевидним, що СРСР, навпаки, захищатиме німецьке запілля, і добірні німецькі частини ось-ось з’являться на французькому кордоні. Також стало очевидним, що морська блокада не буде дієвою через постачання сировини для промисловості та харчів із СРСР. До послаблення блокади спричинялося й посилення німецького тиску на поки що нейтральні європейські держави з метою забезпечити економічний контроль над ними.

Французький провід, пам’ятаючи про жертви в 1914— 1918 роках, не бажав побачити нову версію тієї бійні. Але якось війну треба було вести. Французи побоювалися, що Британія мобілізується надто повільно і Гітлер може напасти до того, як союзники досягнуть максимуму своєї військової міці. Уже 22 вересня 1939 року прем’єр-міністр Даладьє запустив ідею з відкриттям нового фронту проти Німеччини на Балканах на Верховній військовій раді союзників, що було одразу холодно сприйнято Чемберленом. Основний аргумент був, що такі дії можуть спровокувати Муссоліні відкрито виступити на боці Гітлера.

Французи почали розмірковувати над варіантом удару зі своїх баз у Леванті по нафтових родовищах на півдні СРСР. Ці ідеї також були відкинуті британцями, які не вірили в тривалість «протиприродного» союзу між двома диктатурами і не хотіли підштовхувати СРСР до ще тіснішої співпраці й можливого військового союзу з Німеччиною16. На думку британських стратегів, треба було спокійно й планомірно будувати нові танки і літаки та тренувати їхні екіпажі, бо Німеччина не витримає довгого воєнного напруження.

Саме французи мали в певному сенсі більше рації: Гітлер справді, коли стало ясно, що миру від Франції й Британії дочекатися не вийде, прагнув почати наступ на Заході якнайшвидше. Але німецьке військове командування справедливо вказало, що німці в Польщі втратили 300 танків та 560 літаків. Треба було також осмислити досвід польської кампанії та провести реорганізацію das Heer за цим досвідом. Розгром французів та британців відкладався на 1940 рік.