Читать книгу Курячий бульйон для душі. Думай позитивно. 101 історія, що мотивує - Джек Кэнфилд - Страница 21

– Від хіміотерапії мені так погано. Ненавиджу її. Як би я хотів провести решту літа без неї. – Мій чоловік Ґлен узяв мене за руку, коли ми пліч-о-пліч сиділи у кріслах перед телевізором, хоча жоден із нас не дивився, що було на екрані. Ґлен тридцять років керував важкою технікою, і навіть його долоні завжди були грубі. Однак тепер я помітила, які м’які вони стали. – Навіть не знаю, нащо я купив того човна. Його ніхто не відв’яже, і човен так і простоїть усе літо на пристані. Якби ж діти вирішили поплавати на ньому, але, ти ж знаєш, вони не будуть.

– Діти попливуть на човні з нами. – Я стиснула його руку. – Я вірю, що в тебе буде перерва від хіміотерапії. Невдовзі ми візьмемо намети й поїдемо ловити рибу. І ми знову матимемо наш сімейний відпочинок. Лише почекай – і побачиш.

– О, мене повернуть на хімію до кінця літа. Я з квітня її не отримував. Ненавиджу її, але думаю, якщо вона продовжує моє життя, то потрібно її проходити. Бути з тобою й дітьми для мене набагато важливіше, тому я погоджуся на невелику нудоту та уколи голками і знову піду на хімію. – Він говорив тихо, але рішуче. – Але ж ти знаєш, що настане час, коли я скажу «досить», чи не так?

До мого горла підступив клубок, затиснувши його, тож я глитнула.

– Я знаю, і це твоє рішення. Ми погодилися не переконувати тебе у протилежному. Ти зрозумієш, коли настане час, і ми також зрозуміємо. – Я намагалася пом’якшити свій голос. – Однак зараз ми насолоджуватимемося твоїм відпочинком від хімії й нудоти. Ми насолоджуватимемося цим наступні три місяці.

– Не розумію, про що ти говориш. Лікар сказав, що мене не можна знімати з цього лайна більш ніж на кілька місяців, бо пухлина збільшиться вдвічі. Ти не пам’ятаєш?

– Я знаю, що казав лікар, і знаю, як багато важить для тебе можливість провести ці літні місяці й відпочити зі своєю родиною. Розумієш, я маю інформацію від Господа, що ти три місяці не питимеш ліків. Ми будемо цього літа разом, тому плануй відпочинок. Думаю, Рейчел хоче поїхати до Мертл-Біча33.

Мій чоловік, із яким ми прожили сорок два роки, подивився на мене, наче я була несповна розуму. Протягом двох із половиною років Ґлен хворів на рак легень. Рак поширився на лімфатичні вузли й наднирники, але хіміотерапія запобігала розвиткові пухлин в інших життєво важливих органах. Коли Ґлена не турбували побічні ефекти хіміотерапії, як-от жахлива нудота й надзвичайне виснаження, він мав доволі здоровий вигляд. Його дихання майже стабілізувалося, тому Ґленові лікарі були вражені.

Хоча хіміотерапія добре боролася з раком, після такого тривалого лікування організм Ґлена потребував відпочинку. Його судини й нервова система більше не могли впоратися з отрутою, якою накачували Ґленове тіло. Ушкоджені нерви у ступнях завдавали такого болю, що він ледве міг ходити, а його вени не тримали голки. Отже, лікарі вирішили дати його організму перерву від хіміотерапії. Протягом весни Ґлен відпочивав і набирався сил, але над нами нависла загроза того, що, коли він припинить лікування, кількість пухлин значно збільшиться. Зараз саме був час для того, щоб піти до лікарів і отримати результати останніх знімків.

– Про що ти, на біса, говориш, жінко? Як ти можеш знати таке? Чому це наступні три місяці я не вживатиму ліків?

– Тому що я про це попросила – про три місяці, – відповіла я.

– Ага, зрозумів. Ти знову про релігію. – Він відпустив мою руку й узяв пульт. Вирішивши, що нічого по телевізору не варте уваги, Ґлен вимкнув його. – Кохана, якби мені твою віру, але правда в тому, що в мене її немає, і тобі краще бути готовою прийняти те, що нам скаже лікар.

Такий підсумок мене не влаштовував.

– Я попросила Господа дати нам лише три місяці, щоб насолодитися літом. Бог погодився. От і все, що потрібно зробити.

Ґлен повернувся до мене, пильно вглядаючись у моє обличчя.

– Ти знаєш, я не набожна людина, але ти така впевнена, що майже змушуєш мене вірити в це. – Він торкнувся пальців моїх рук губами.

Перед тим як відповісти, я дослухалася до свого серця, попросивши Господа дати мені правильну відповідь.

– Гаразд, Ґлене. Будь ласка, просто спробуй повірити. Якщо тобі забракне своєї віри, якийсь час покладайся на мою. Обіцяю, наступних трьох місяців хіміотерапії не буде.

Не знаю, чи від віри, чи від упевненості мій голос тремтів, коли я промовляла цю обіцянку.

Наступного ранку в Інституті раку ми зустрілися з Рейчел і Бет, нашими доньками, які не пропускали жодного батькового сканування. Ви ніколи не повірите, що двадцятидев’ятирічна і двадцятисемирічна жінки можуть бути такими татусевими донечками. Очікуючи лікаря, Бет сиділа у Ґлена на коліні, а Рейчел стояла поруч, обіймаючи його за шию.

– Дівчата, не хвилюйтеся, принаймні тепер, – веселий Ґленів тон став розсудливим. – Ми отримаємо тримісячний перепочинок. – Мої очі здивовано розширилися. Чи правильно я почула? Потім він додав: Так каже мама. – Я подумала, що Ґлен жартує, але потім відчула в його голосі тверезість. Він насправді в це вірив.

Двері відчинились, і зайшов лікар, усміхаючись, як завжди.

– Що ж, Ґлене, у нас хороші новини. Не знаю, як (я, звісно, не можу цього пояснити!), але кількість ракових клітин не збільшилася; насправді їх стало менше. Думаю, що зараз хіміотерапія не потрібна. – А потім лікар додав чарівні слова: Приходьте за три місяці.

Потиснувши лікареві руку, Ґлен сказав:

– Моя родина молилася.

– Що ж, скажіть їм, щоб робили це й надалі, – відповів лікар перед тим, як вийти з кабінету. – Ви знаєте, що насправді не маєте тут бути. Ви мали померти два роки тому. Так, передайте родині, щоб і далі молилася.

У неділю вранці Ґлен одягнувся й чекав, доки я вилізу з ліжка.

– Нумо, жінко, підводься та збирай речі. Ми ж не хочемо спізнитися сьогодні на службу.

З усмішкою в серці й переливами в голосі я наспівувала «Чудову ласку»34 дорогою до церкви.

Джин Кінсі