Читать книгу Дикий - Гильермо Арриага - Страница 13

Сельва, москіти, спека, волога. Вони просуваються по берегу річки. Лунає черга пострілів. Кулі свистять над головами. Вони кидаються на землю. Бредлі падає, поранений у потилицю. Шон повзе до нього. Ворог стріляє в них. Шон кличе його. Бредлі. Бредлі. Він обертається. Стікає кров’ю. Ти чуєш мене? Бредлі киває головою. Притискаючись грудьми до землі, Шон дістається до нього. Тягне в чагарники. По потилиці Бредлі стікає кров. Свистять кулі. Падають іще двоє. Загін відступає. Вони потрапили в засідку. У них стріляють із кількох точок. Шонові вдається сховати Бредлі в якійсь улоговині. Він відриває шматок його сорочки й перев’язує потилицю, щоб зупинити кров. Шон чує якийсь стогін. Бачить Пола. Трасувальна черга поцілила йому в живіт. Вивернуті нутрощі. Шон повзе до нього. Кулі б’ють поряд. Ворожий вогонь посилюється. Тих сотні. Їх п’ятнадцятеро. Четверо вже загинули. Шон підповзає до Пола, що кричить від болю. Ворог стріляє туди, звідки лунають крики. Шон затуляє йому рота. Пол корчиться. Шон закидає його собі на спину й біжить. Кулі ще й ще. Пол не перестає стогнати. Шон просить його замовкнути. Шон перечіпляється, і Пол падає долілиць. Нутрощі Пола вимазуються багном, травою, комахами. Усе буде добре. Усе буде добре. Повторює Шон. Дістаються улоговини. Шон зіштовхує Пола, який ковзає вглиб. Кричить. Біль. Нутрощі. Бредлі мовчки дивиться на нього. Шон розглядається навкруги. Уже семеро загиблих. Його друзі. Його товариші. Він ковтає слину. Одна куля поціляє йому в плече, друга в живіт, третя в литку. Він валиться на землю. Чує ворожі голоси. Крики, що наказують його чоті відступати. Постріли без упину. Він дивиться на траву. На небо. На мертвих поруч. Заплющує очі й непритомніє.

Механік тричі намагався вбити Ікла, тричі напіввовк вижив. Спочатку він його отруїв. Скористався тим, що сімейство Прієто тримало Ікла на ланцюгу у дворі. Вони не могли ризикувати, щоб пес висунув морду через ґрати й укусив якогось перехожого. Механік укинув йому м’ясну приманку зі щурячою отрутою. Ікло зжер її. Увечері Фернандо побачив, що пес валяється на землі з осклянілими очима й калюжею спіненої слини перед писком. Його негайно відвезли до ветеринара, який врятував пса, промивши шлунок.

Після цієї невдачі механік роздобув восьмиміліметровий револьвер і через ґрати вистрілив у Ікла. Він спорожнив циліндр на шість куль. Три постріли втрапили в стіну, і один у відро. Два поцілили. Один у груди, другий у стегно. Ікло був поранений, але не тяжко. Кулі не ушкодили жодного життєво важливого органа. І знову до ветеринара. Дві операції, щоб витягти кулі й загоїти рани.

Механік вирішив довести помсту до кінця. В останню спробу він жбурнув «коктейль Молотова» – закорковану ґнотом і пачосами пивну пляшку з бензином. Бомба вибухнула перед Іклом, а бензин розлився аж до гаража. Напіввовка злегка обпалило, але його будка зайнялася. Прієто гасили вогонь більше години.

Утомившись від цих нападів, Фернандо зі своїм батьком пішли до Педро Хари, ватажка «Нациків», і попросили про допомогу. Наступного дня вісім типів на мотоциклах з’явилися в майстерні механіка. Забачивши їх, той спробував сховатися в глибині майстерні. «Нацики» відшукали його, за волосся витягли волоком на вулицю й змолотили його копняками. Механік лишився розпростертий на хіднику з чотирма поламаними ребрами, заюшеним носом і розбитим лобом. Його прагнення помсти здиміло назавжди.

Шон Джордан Пейдж. Народився в Денвері, штат Колорадо. Вік: 26 років. Зріст: 1,82. Вага: 76 кілограмів. Призваний до армії США у 1963 році. Кілька разів брав участь у військових виправах до В’єтнаму. Звільнений з війська внаслідок бойових поранень. Нагороди: «Бронзова Зірка» та «Пурпурове Серце». Переніс кілька операцій. Шість місяців провів у психіатричній клініці. Морфінозалежний. Кілька разів змінював місце проживання. Остання відома адреса в США: Лас-Крусес, штат Нью-Мексико. В’їхав до країни через Дель-Ріо, штат Техас, на пікапі «Форд» моделі 1958 р., номерний знак 15— 1813 штату Монтана, США. Теперішня домашня адреса: Реторно 207, 63, підрайон Унідад-Модело, район Істапалапа, Мехіко Ф.О., поштовий індекс 13. Часто виїжджає до кордону. Неодноразово звертався до військових шпиталів для продовження лікування. Підозрюється в перевезенні й збуті наркотиків. Має прізвисько Шаленець.

У підрайоні проводились собачі бої. Раніше вони відбувались у гаражах або провулках Моделіто, але через поліцейську заборону – заборонялося майже все – довелося перенести їх на дахи.

Під час боїв робилися ставки, але змагалися не пітбулі, а пси звичайних порід. Доберман сімейства Баррера проти німецької вівчарки Веракруса, далматинець Тамаля проти дворняги сім’ї Альдама. Це були криваві бої. Розірвані вуха, прокушені губи, витеклі очі, видерті язики. Кілька разів любителі заставлятися під’юджували Фернандо, аби вивів Ікла на бій проти мішанця мастифа з великим данцем, якого звали Соні, на честь американського боксера у важкій вазі Соні Лістона. То був пес величезний і силенний. Фернандо опирався. Ні йому, ні жодному з нас не подобалися ці бої. Футбольну команду нашого кварталу ми назвали «Пси» через нашу любов до собак, і в нас викликала відразу сама ідея змушувати їх битися між собою, іноді до смерті. Але фанати не вгавали. Вони пообіцяли подвійний куш, але в разі перемоги. Якщо виграє, забирає п’ять тисяч песо. Спокуслива пропозиція.

Бій відбувся на даху родини Бельмонтів. Подивитися прийшли близько п’ятдесяти п’яти осіб. Багато алкоголю, марихуана, кокаїн, гроші. Соні вбив усіх п’ятнадцятьох собак, проти яких бився перед тим. Ті, хто поставив на нього, вірили, що він зможе перемогти Ікла, і ставки приймалися три проти одного на його користь.

Фернандо прийшов на дах Бельмонтів разом із братом. Вони вели Ікла на двох ланцюгах і в наморднику. Хотіли не дати йому кинутися на людей. Навіть у наморднику Ікло міг збити з ніг або завдати несамовитого удару в живіт.

Дах Бельмонтів ідеально підходив для собачих боїв. Пан Бельмонт побудував цементний чотирикутник у півтора метра заввишки, вісім завдовжки й п’ять завширшки, щоб улаштувати там омріяну голуб’ятню. Одержимий поштовими голубами, відколи побачив документальний фільм про те, як їх використовували під час Першої світової війни, пан Бельмонт взяв за мету стати першорядним голуб’ятником і продавати птахів військовим по всьому світу. Усі свої заощадження він пустив на купівлю тридцяти породистих голубів. Вони прожили в нього рівно тиждень. Однієї недільної ночі коти знайшли отвір, через який змогли пролізти до кліток, і влаштували собі бенкет. Зжерли всіх. Зневірений Бельмонт розламав клітки, але чотирикутник залишив. Він недарма його побудував. З часом фанати собачих боїв почали винаймати його, аж доки він не перетворився на постійну арену. Двісті песо за кожен бій були непоганим заробітком.

Брати Прієто з Іклом увійшли до чотирикутника через один кут, а Соні з хазяями – через протилежний. Побачивши Соні, Ікло весь напружився. Фернандо зняв з нього намордник. Ікло й на сантиметр не рушив, пильно стежачи за супротивником. Глядачі вмостились на стінах чотирикутника. Вони збуджено свистіли, кричали. Знервований шумом Соні спантеличено оглядався на них. Ікло залишався незворушним.

Далі сталася катастрофа. Відпущений, Ікло кинувся не на Соні, а на людей, що сиділи на протилежній стіні. Ікло оминув Соні і стрибнув на якогось товстуна, що пив пиво. Він повалив його на спину і вчепився в груди. Кілька людей почали бити пса ногами, змушуючи відпустити, але Ікло розвернувся й кинувся на них. У підсумку: шестеро покусаних, троє з них у тяжкому стані. І нові погрози родині Прієто, щоб убили свого напіввовка.

Шон Джордан Пейдж. Народився в Денвері, штат Колорадо (його батьки розлучилися, коли йому виповнилося чотири роки. Єдина дитина. Мати не вийшла знов заміж, батько одружився). Вік: 26 років (уже три роки він проживав у Мексиці). Зріст: 1,82. Вага: 76 кілограмів (поки одужував, важив лише п’ятдесят). Призваний до армії США в 1963 р. (хоча він хотів навчатися в університеті, його призвали до армії. Наказ був беззастережний: або до війська, або до в’язниці). Кілька разів брав участь у військових виправах до В’єтнаму (піхотинець, гарматне м’ясо). Звільнений з війська внаслідок бойових поранень (кульові поранення частини тонкої кишки, сепсис, що спричинив марення протягом кількох днів, відкритий перелом плеча внаслідок поранення експансивною кулею, гнійна рана на правій литці). Нагороди: «Бронзова Зірка» (за надзвичайну хоробрість, виявлену в бойових діях) та «Пурпурове Серце» (медаль, якою нагороджуються поранені під час війни). Переніс кілька операцій (реконструкція плеча, рятування ноги від ампутації, зшивання кишківника). Шість місяців провів у психіатричній клініці (мало було півторарічних ходінь з операційної до операційної, випорожнення через стому; до Шона ще щотижня застосовували електрошок для запобігання його нападам люті). Морфінозалежний (вхопитися за речовину, яка дозволяє ходити, спати, їсти. Вхопитися за єдину можливість знайти хоч який-небудь спокій у землетрусі свого болю. І це називається залежність?). Кілька разів змінював місце проживання. Остання відома адреса в США: Лас-Крусес, штат Нью-Мексико (крок за кроком він наближався до кордону з Мексикою. Він починав почуватися приємніше поміж яких-небудь Пересів і Лопесів, ніж поміж Браунів і Джексонів). В’їхав до країни через Дель-Ріо, штат Техас (військові медики в Техасі були згідливішими в призначенні йому морфіну), на пікапі «Форд» моделі 1958 р., номерний знак 15—1813 штату Монтана, США (його батько, розлучившись, переїхав жити на ранчо неподалік від Гелени у Монтані. Коли Шон був дитиною, вони бачилися рідко, а коли повернувся з війни, батько оселив його в себе. Вони не порозумілися. Шон був чужинцем у себе на батьківщині й чужинцем у батьківському домі. Вони роз’їхалися, і батько подарував йому свій пікап). Теперішня домашня адреса: Реторно 207, 63, підрайон Унідад-Модело, район Істапалапа, Мехіко Ф.О., поштовий індекс 13. Часто виїжджає до кордону. Неодноразово звертався до військових шпиталів для продовження лікування (чи можливо ж позбутися хронічного болю? Чи є спосіб притлумити його хоч би на дві години?). Підозрюється в перевезенні й збуті наркотиків. Має прізвисько Шаленець (це прізвисько дав йому я. Шаленець – компаньйон мого брата й один з його найкращих друзів).

Аж ніяк не в захваті, Водичка, Качур і Хайбо пішли зі мною на зустріч із добрими хлопчиками до Умберто додому. «Якого хера ми туди підемо? Яка нудота», – пручався Качур. Я сказав, що нам із Карлосом цікаво дізнатися, що вони за типи. Пояснення їх не вдовольнило, бо й справді: ну якого хера ми туди підемо?

Ми подзвонили. У глибині дому гучно задеренчало. Так гучно, що довколишні собаки загавкали. Нам відчинив Хосуе й здивувався, побачивши нас.

– Привіт, ми не сподівалися, що ви прийдете. Проходьте, будь ласка.

Ми пройшли довгим коридором, уставленим брудними й щербатими квітковими горщиками, у яких хиріли засохлі рослини. Ми перетнули скромну вітальню з кількома лише предметами меблів і спустилися сходами до підвалу. Рідкісним був будинок з підвалом у нашому підрайоні. Майже метафора межі між ними та нами. Вони – під будинками, ми – на дахах. Ми – поряд з небом, вони – поряд з пеклом.

Ми ввійшли в якусь кімнату. На кількох столах стояли напої, тарілки з чипсами та арахісом. Одноразові стаканчики й тарілки, картини на релігійну тематику, прикріплені до стіни картонки з біблійними цитатами, два великі розп’яття й двадцять складаних стільців, розставлених колом. Усі добрі хлопчики були тут. Побачивши нас, Умберто підійшов привітатися, потискаючи руки.

– Ласкаво просимо. Дуже приємно!

Було видно, що він щиро радий бачити нас. Запропонував нам напої. Хайбо тричі налив собі кока-коли й залпом випив. Потім насипав собі в тарілку чипсів і сів їсти в кутку.

– Сьогодні ми будемо розмовляти на дуже цікаві теми, – сказав мені Умберто, – до нас прийде ще й отець Чава.

Умберто не дозволив нам сісти разом. Під приводом необхідності ближче познайомитися з рештою групи він нас розділив. Я залишився поряд з ним. Кілька хвилин ми балакали, кому з ким випало сісти поряд. Умберто підвівся й попрохав, щоб ми встали. Усі одночасно підвелися, серйозні й мовчазні. Едуардо, низенький і з пронизливим голосом, привітав наш прихід до групи «Юнаки, віддані Христу», південно-східного капітулу «Руху юних католиків» у федеральному окрузі.

– Увійдіть разом з нами у серце Христове, відкрийте в собі його доброту, любов і прощення, – сказав він.

Ми з Качуром перезирнулися. Якщо це був початок, то що ж нас чекало наприкінці? Слово взяв Антоніо. «Помолімося», – сказав він. Добрі хлопчики похилили голови й почали мурмотіти «Отче наш». Ані я, ані Качур, ані Водичка не знали слів. Тільки Хайбо, здавалося, повторював за ними, хоча потім зізнався, що просто бурмотів якісь нісенітниці.

Скінчивши, юнаки, віддані Христу, кілька разів перехрестилися. Священницьким жестом Умберто простягнув руки, попросив нас сідати й звернувся до Саула, смаглявого чорноволосого типа.

– Сауле, яка в нас сьогодні тема?

– Сьогодні поговоримо про секс, – сказав він, не змигнувши, ніби йшлося про чампýс[33] чи тригонометричні рівняння. Качур випрямився на стільці. Тема принаймні звучала цікаво.

– І що ти підготував про секс? – спитав далі Умберто.

Саул розкрив портфель і видобув течку з вісьмома машинописними сторінками. Почав читати. «Секс має бути одним з найчистіших діянь людської істоти, якщо тільки здійснюється з любов’ю й згідно з правилами християнського подружжя. Статеве співжиття між чоловіком і жінкою має щоразу виражатися в любові до Христа, Господа нашого».

Читання тривало ще двадцять хвилин. Що довше він читав, то жахливішим здавався мені зміст. Рясніли слова «гріх», «кара», «незайманість», «цнота», «чистота» й не менше п’ятдесяти згадок про Христа. Качур і Водичка не могли повірити почутому. А Хайбо не зважав і поглинав чипси.

Коли Саулова літанія скінчилася, Умберто звернувся до Хайбо.

– Як тобі те, що нам виклав Саул?

Хайбо застиг, дивлячись на нього, а потім подивився на мене, шукаючи підтримки. Він не дуже дослухався.

– Ну, колосально, – відповів він, спльовуючи шматочки чипсів.

– А чому це тобі здається «колосальним»? – урочисто запитав Умберто.

– Ну, це кльово й до ладу.

– Будь ласкавий, уживай слова, які ми розуміємо, Хав’єре, – попросив Умберто. Було дивно чути, як він називає Хайбо на ім’я.

– Ви не розумієте, що таке кльово?

– Ні, – рішуче відповів Умберто, – а зараз вислови нам свою думку про те, що повідав Саул.

Хайбо загаявся з відповіддю.

– Думаю, що оце про секс із любов’ю та Христом – це добре.

– Чому це добре?

Хайбо був моїм другом не за свої інтелектуальні здібності, а за вірність і почуття гумору. Ніхто не вмів насмішити краще за нього. А тепер Умберто притис його до стінки, знаючи, що це найслабша ланка нашої групи.

– Тож чому? – наполягав Умберто, поки Хайбо мовчав.

– Бо це чудово – злягатися з любов’ю, – боязко відповів Хайбо. Слово «злягатися» одразу роздратувало добрих хлопчиків. Першим задерся Антоніо.

– Ми попросили вас не вимовляти непристойностей на вулиці, а тут, де Христос є нашим свідком, не слід виголошувати їх і поготів.

Розгублений Хайбо обернувся до нас.

– А що, «злягатися» – це непристойність? – наївно спитав він.

– Таки ж непристойність, – відповів роздратований Ум берто.

– А як же тоді слід казати?

– Мати стосунки.

– А! Ну тоді гадаю, що добре мати стосунки, якщо боженька дбає про нас, – сказав Хайбо.

– Дуже добре, Хав’єре, – сказав Умберто, – але цього не досить. Ми повинні також стерегтися, аби не піддатися спокусі.

Умберто не був дитиною, зачатою в християнському шлюбі. Його мати завагітніла в шістнадцять років від типа, з яким познайомилась якось увечері на канікулах в Акапулько і потім ніколи не бачила. Норовиста дочка вельми консервативної родини, вона спробувала зробити аборт, але не дістала на це грошей. У сімнадцять років батько вигнав її з дому з дитиною. Її понесло по життю в компанії багатьох чоловіків. Щотижня в неї вдома снідав хтось інший. Деякі просмерділи потом. Інші алкоголем. Дехто лупцював як дитину, так і матір. Зламана щелепа, часто розбитий до крові ніс, синці – отаких прочуханів зазнав Умберто. Матері не завжди дозволяли піти з роботи раніше, і часто вона приходила забирати його зі школи пізно. Дід із бабцею так їй і не пробачили, але дитину забирали до себе, поки вона відпрацьовувала восьмигодинний робочий день, а ще милувалася з черговим коханцем. Хлопчик зростав під наглядом суворого й релігійного діда, який не втрачав нагоди висловити незадоволення поведінкою дочки. Умберто набрався від діда запеклої релігійності й почав суворо засуджувати матір і те, що вона уособлювала: підлітковий секс, можливий аборт, численні співмешканці. Покинута мати й насильство розладнали його психіку. Умберто перетворив себе на юнака морального, цнотливого, правильного й релігійного, хоча по суті ніколи не переставав бути покинутою, нетерпимою й нестійкою дитиною. Протягом кількох років у районі його називали Байстер, від «байстрюк», але бійками й погрозами він домігся, щоб це припинилося.

– Ми повинні шанувати наше тіло й, насамперед, шанувати тіло жінки, – продовжив він, – тому важливо, щоб чоловіки залишалися незабрудненими, а жінки – незайманими аж до церковного шлюбу.

Добрі хлопчики одностайно закивали головами. Ми з Качуром знов перезирнулися. Те, що вони казали, звучало абсурдно, навіть смішно, та це було не так. Настала мить довести їм, що ми – інакші.

– А чи ви знаєте, що думали вікінги про незайманих жінок? – спитав я.

Добрі хлопчики обернулися й уважно подивилися на мене. І я продовжив історію.

Я входжу до кімнати померлих батьків

     затягнуті штори плаває

          курява

досі не застелене ліжко

                                                             де вони проспали ніч

                                                             перед аварією

летіти в прірву крики скрегіт металу розбите

скло падіння перевертання перший удар

                                                                                            другий удар

                                                                                                       певність

                                                                                                                   кінця

                                                                                                                              останні

думки відірвані дверцята вітрове скло

розбито запах бензину перевертання

                                                                                               кактуси небо камені

небо кактуси небо крики

а

                                                                            потім тиша

                                                                                                   вітер

                                                                                                              відчинена

шафа одяг померлих батьків фотографії на

письмовому столі зупинений час їхніх

                                                                                           зупинених усмішок

                                                                                                                                      фото

батька в елегантному костюмчику коли йому виповнилось

                                                                                      п’ять років мати на лавці

якогось парку в п’ятнадцять років

                                                                 обоє в трунах поставлених поряд

для прощання

                                                 в домі брудний одяг що досі пахне ними

                                                                                           солодкий запах матері

                                                                                           солодкий запах батька

їхні шухляди

                              у батька впорядковані

                                                                                     у матері трохи у

безладі

          весільний одяг повішений у глибині шафи

                                                                                                           костюми батька

його краватки його п’ять пар черевиків

                                                                                                            панчохи матері

і спідня білизна

              на яку ніколи не дозволяла мені дивитися і яку прала

                                                                                                                     нишком їхні

тіла на дні урвища розтрощена

                                                                                                машина розтрощені

життя

їхні любовні листи в коробці з-під шоколаду

кілька презервативів схованих між шкарпетками батька

книжки що вони читали на нічних столиках

ліки в слоїках бурштинового кольору

відбитки їхніх голів на обох подушках

дзвінок будильника поставлений на пів на шосту ранку

волосся матері на гребінці

                                                                                                                 бритва мого

батька зі слідами останнього гоління

                                                                                      їхній весільний альбом

фото Карлоса-малюка

                                                      моє дитяче фото

наші дитячі піжами складені в пластикові сумки

разом з кучериками, приклеєними до картонки

                                                                   машина колесами догори

                                                                                    і двома мерцями внизу

похорон під дощем

весілля під місяцем

                                  запонки мого батька які

були дідові які були прадідові

                                                  медальйон матері який

був її матері й матері її матері

                                                                        документи складені в течки

податкові квитанції квитанції за світло й телефон

                                                                                                        моя мати-труп

притиснута до дверець

                                                                                                     мій батько-труп

розчавлений на кермі

                                     дах машини на їхніх головах

батькові пантофлі

його сірий халат

материні капці

її рожевий халат косметика губна помада

                                                                                       сережки з підвісками

зубні щітки

напіввідкрита паста

куски мила що ним вони мили свою шкіру, якої я більше

                                                                                                       не доторкнуся

шиншилова горжетка яку Карлос подарував матері

         пальто з кролячого хутра яке він подарував батькові

ночі

            коли вони кохалися на цьому ліжкові в якому спали

в якому прокидалися щоб іти на роботу в якому

прокинулися щоб поїхати по шосе назустріч смерті

                                                                                                                       материн

лак для волосся

батьків дешевий лосьйон роликовий дезодорант який

пахне ним

його запах змішаний з

                                                                                             запахом бензину з

запахом його крові з

запахом смерті з

запахом колючок ехінокактуса які ввіткнулися в їхні тіла

                                                                                   перевертання в повітрі

удари об каміння

                                                                                     коштовності біжутерія

іноземні монети які вони назбирали в подорожі до

                                                Європи і які вони соромливо сховали

їхній син помирає а вони гуляють

і вони скочуються в автомобілі що не перестає перевертатися і

                                                                                         знову перевертатися

а я сиджу на краю їхнього ліжка дивлюсь на кімнату

                                                                     яку вони лишили порожньою

і в дзеркалі споглядаю сина якого вони лишили

с и р о т о    ю.