Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 10

Ганяє вітер зранку хмари

Похмуро-сірі дощові

Й збива їх, мов овець, в отару

У небі, а не на траві.

Лиш зрідка сонечко привітне

Поміж отар тих прогляда.

І все ж весна, хоча й не квітне

Ще рясно поросль молода.

Та свіжа зелень «запушила»

Всі сквери й парки навкруги.

Щодень весна вже входить в силу

І розмиває береги.

Нам почекати трошки треба.

Нехай ще кілька днів мине,

І під весни блакитним небом

Квітуча хвиля в світ плесне.