Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 6

А ніч і зовсім мов не весняна,

І вітер в щоки «ліпить», як руками…

Гілки дерев із темного вікна

Примерзлий цвіт простягують до рами.

І в скло шкребуть, мов просяться ввійти,

Бо третя ніч на зимну дуже схожа…

Навіщо знов холодні ці світи

В час весняний привів Великий Боже?

Чи то ми щось знов скоїли не те,

І холод – за гріхи для нас спокута?

Три дні на сході, й в центрі сніг мете,

Ще й кромсають дерева вітри люто…

За що, скажи, караєш, Боже, нас?

Бо і молитись вже немає сили.

Чи то такий нам випав долі час,

Чи то й насправді ми так нагрішили?