Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 9

День сонце щедро нині роздавав

І розсипав проміння, мов намисто.

Від нього задзвеніло сонне місто,

Немовби на цимбалах хтось заграв.

Й під небо зафарбовані в блакить

По вулицях дзвінкі помчали хвилі…

Довкола люди миттю стали милі,

Всі якось подобрішали на мить.

Мабуть, здалося їм, що в небуття

Всі негаразди вже пішли й печалі,

І сонцем вщерть залиті сині далі

Щасливе обіцяють лиш життя…

А якщо й справді буде саме так?

Бо навесні ж збуватись мають мрії!

День, що минув, подарував надію.

А може, це від Бога добрий знак?