Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 14

Твої очі такі зелені,

Бо вони із трави в росі.

Поцілунок – мов сік із клена…

Я вклоняюсь твоїй красі!

Твоя пристрасть така нестримна,

Й зовсім юні з тобою ми.

Весно-весно, моя царівно,

Поцілуй мене й обніми.