Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 16

День останній квітневий так стрімко згаса.

Сонце теж разом з днем догорає.

І блакитні до цього іще небеса

Запалали малиновим краєм.

Сад завмер в сутінковій якійсь німоті,

Потонув в ароматі цвітіння,

І в темніючій швидко небес висоті

Проросло вже зіркове насіння.

Гомінкі затихають птахів голоси,

Що весь день безупинно лунали.

Лиш вечірні дрібненькі краплини роси

На траві, юній ще, заблищали.

Весняна ніч згасила останні вогні,

Тільки ранок засвітить їх знову.

Спать пора вам усім, а також і мені,

Бо руйнує цю тишу вже слово.