Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 17

Неначе потяг, продзвеніла злива

І у нічну помчала далину.

Кипучий сад, весь мокрий і щасливий,

Святкує теплу зливу весняну.

Він потопає в цвіту ароматі,

Як у парфумах, що цей дощ розлив.

Весняна злива – це і справді свято

В найкращому з існуючих світів.