Читать книгу Йдучи дорогами життя… - Олександр Афонін - Страница 11

День промайнув. А я і не помітив,

Що ніч давно панує у дворі.

Що ж, буду спать, хоча у вікна світять

Весняні зорі, наче ліхтарі.

Ох, весняні ці чарівниці-ночі!

Люблю я вас й ціную кожну мить.

Й хоч вік не той, і спати хочуть очі,

А серце, як і в юності, не спить.