Читать книгу Оріон Золотий. Театр (збірник) - Иван Драч - Страница 10

Мене дивує, що і ви схопились

За цю фальшиву ниточку.

Та це ж фантом!

Та це ж суцільна вигадка!

Такий собі придуманий маяк!

Надували його, надували —

Надули, бач! Ви – їдете, чи ж варто?

Не можу не поїхати. Я чув

Про ваші погляди. Така полярність

Лиш інтригує, звісно.

В мене тема дисертації

«Корчак і радянська педагогіка».

В його книжках про Корчака

Не раз читав я – та і в його поглядах

Багато корчаківського, – хіба не так?

В нього потроху звідусюди.

Найменше – від самого себе.

У ньому компілятор аж заснидівся!

Ну що, готові? На Світловодськ «ракетою»,

А там автобус будь-який у Павлищани

Всього за півгодини вас домчить.

Поїхав би я з вами, але ніяк.

Я завантажений, колега мій Мещерський

Теж в клопоті – статтю якраз

Готує проти вашого улюбленця,

А то б він ґречно супроводив вас.

Це – ваша Мекка. Я ж туди – ні кроку.

Я розвінчати цей сучасний міф

Вважаю необхідністю і честю.

Смішні, їй-право, ваші ці претензії.

Та він же в польоті живе,

Птах радості – цей Вчитель!

А ми, грішні, з вами, колего,

Лише павуки-раціоналісти.

Згадайте «Новий органон» Френсіса Бекона.

Ми створюєм тканину павутинки з себе,

Бджола ж – живе в оточенні квіток,

З них створює для світу мед і віск,

Дає йому тим солодощі й світло.

Тож Вчитель наш – та золота бджола,

Схоластика ж сухих розумувань

Хіба для мух лиха.

Хіба ж бджола, бува, не потрапляє

У павутиння?..

Ви – гість наш. Вам усе неспроста.

А Вам, Суханов, мушу нагадати:

Сарказм годиться як приправа страви,

Та можна захлинутися сарказмом.

Тож граю з вами у вашу гру.

Згадайте-но його сентенції,

Ці пасторські солодкі замовляння.

«Тримаючи в руках скрипку,

Людина не здатна сподіяти лихе, —

Так каже старовинна мудрість наша,

Сковорода так мовить.

Бо справжня краса і зло —

Ось тканини несумісні.

Дитині кожній скрипку дайте в руки!»

Так згадується доктор Франк

Зі скрипкою, його обличчя пиховате,

Самозадоволене, масне од натхнення,

Стоїть у крові по коліна, на скрипці грає!

Браво! Браво! Браво!

І так – до безкінечності.

Для нас, німецьких вчителів,

Цікаво бути в курсі всіх дискусій,

І ми не маєм бути одностайні.

Яскраве «за» є і яскраве – «проти».

Я з тих, що хочуть просто розібратись,

Помацати усе, відчути все,

А потім вже за когось обставати.

У Веймарі мене він просто вразив.

І я домовився про зустріч в Павлищанах.

Він радо згодився.

Тож їду, їду!

Там є в школі Дівчина із Казки,

Котра казки складає з малюками,

Найправовірніша із учениць його,

Тож бережіться, серце бережіть

І знайте, що дівчата на Вкраїні

Найкрасивіші там, у тих краях,

Ви ж молодий, обачний будьте, друже…

Ви зводите на жарт.

А в нього

Такі лихі слова про вчителів.

Він підрива своїм розумуванням

Вчення Макаренка про колектив.

Він ґрунт готує, аби зняти

Проблему колективу взагалі.

Ви цього не догледіли, Суханов.

Мені ж бо якось трапилась до рук

Одна з книжок вашого опонента,

Що зветься просто, недвозначно:

«Мудра влада колективу».

Там автор гаряче обстоює

Систему виховання через колектив

І посилається на Крупську,

На Макаренка…

Контексту не цурайтеся, Мещерський.

А за Макаренка ховатись зараз можна.

Багато тисяч з нас таки поміститься

В тіні його педагогічного мізинця!

Що ж, слава богу, знаємо Макаренка!

Могли б не знати, а хіба не так.

Хіба ж його «Педагогічна поема»

Не могла обернутись педагогічною трагедією?

Згадайте-но «апостолів» од педагогіки,

Чи хто не з ваших родичів, бува,

Волав в тридцятих про його систему:

– Се неприйнятно! Се недопустимо!

А потім аж коліна пороз’юшували,

Так закликали всіх інакомислячих

Вже іменем його! Всіх на коліна ставили.

Даруйте нам, геносе Функе,

Ці дебати, але колега наш Суханов

Дразливий надто.

Ви – конкретніше!

Я був у вашій школі в п’ятдесятому.

Ви захлиналися, про працю говорили,

Про виховання працею – все на словах.

А праця в оту пору, пригадайте,

У школах корчувалася до пня.

Було?

Було. І в нас. І в вас. І скрізь.

Всі говорили

Про самостійність учнів.

Але щоб без учителя

Бодай хоч збір відбувся піонерський?

Було?

Було. Було! Але ж тепер немає.

Чиї ж на те пішли зусилля?

Доходили до всього не без мук.

Ховаємось тепер тут за Макаренка.

А він же ж то колись ризикував,

Він не боявся зводити у колективі

Зіпсованих дівчат і хлопців.

А ми ж ходили із його щитом,

Аби дівчат і хлопців розділити

У різні класи… Не було? Було.

У всьому винен я. Як вдало

Знайшли ви винуватця, просто браво!

Ви – безіменний. Ім’я не одне у вас.

А справді винні отакі.

Минуле щоб забути – ані крихти!

Прекрасного не можна забувати.

Погане забувати – просто злочин.

Тож пам’ятаймо: іменем його,

Який виховував яскравих одиниць,

Нівелювали часто особистість,

Підручники були трафаретні,

Форми уроків – теж усі стандартні.

Стандартні плани самостійних творів.

А хто хоч кашляне супроти цього,

Відразу крик – він антипод Макаренка.

Макаренко ж всіх кликав на дискусію,

Він кликав сперечатись з ним не раз,

Він сам шукав і часто суперечив

Собі самому – ви ж його в ікону,

В сухий реєстр незаперечних аксіом,

Його, де сонце в кожнім слові грає

І кличе до співтворчості, колего…

Коли ж Учитель з Павлищан

Щось розвиває із того ж Макаренка,

Так, розвиває, не лише цитує,

То Ви його щитом по голові —

Цитатою з Макаренка!

Суханов, Ви мене переконали.

А до сьогодні я ще сумнівався,

Чи варто вдарити по ньому – і прицільно —

З усіх гармат, аж бачу – необхідно.

Він ціле покоління вчителів

Потроху зводить з розуму. Ось колега

Німецький – теж до Павлищан.

Я просто мушу, мушу розвінчати

Цей міф сучасності. Щасливо, друже!

І не забудьте перед від’їздом

Заглянути до мене. Прощавайте!

О заздросте людська!

Така проста розв’язка?!

Далеко не проста. Хай вам щастить, колего!

І справді – при нагоді завертайте

До нас… Вітання павлищанам!