Читать книгу Оріон Золотий. Театр (збірник) - Иван Драч - Страница 21

От операції кінець. За чверть години

Все стало ясно – що я вам казав!

Жахнутись тільки можна – та й по всьому!

Покійник, правда, жахів не любив.

Та вистачило б тут на п’ять смертей.

На п’ять мужчин дістало б здоровенних.

А він в собі носив цих п’ять смертей.

І жив за десятьох, жив десятьма життями.

Одним життям він жив.

Осколок біля серця – це одне. Та не один

Там був отой розпроклятий осколок,

Їх три було!

І кожного задосить Піддубного звалити.

А він же був як пух, ходив навшпиньках.

Кишечника гангрена – теж вам смерть.

І ще одна – це рак печінки…

Одмучився. Все разом на одного —

Всі смерті разом на одне життя.

Тут тіні було б досить. Але спробуй,

Було, скажи йому, що хворий він,

Як буде цілий день дивитись хмарно

І погляду постійно уникати.

Хвороба – це найбільша із образ,

Яку йому завдати було можна.

Для себе він здоровий був – і все.

Таким хотів і людям видаватись.

Він мене цим і затуманював.

Дивнющий чоловік! Яка ж бо сила духу!

Та, що казати, медицина

Тут запізнилась років десь на десять,

А то й на двадцять…

Він був фактично вбитий на війні.

Та тридцять літ ще від життя узяв

Лиш велетенською напруженістю духу.

Такий живий він був у ці роки,

Яким ніхто уже не зможе бути.

О сльози, сльози – чи ви легші слів?

Я моторошність чую – в чім я винен,

А винен страшно. Як же можна

Одну людину із п’ятьма смертями

Лишати наодинці…

Пробачте, ви до кого?

Та я до Вчителя. Мені сказали —

Він тут лежить. Хоч це й незручно!

Та їхала я звіддаля із Петриком.

Петрусю, поздоровкайся!

Ну, здрастуйте, чого там…

Я – Бляшкевич Шура Минівна.

Це мій синок – Петрусь Бляшкевич.

Нам обіцяв Учитель

Прийняти його в школу. Ми з Полісся.

Так нам велів наш батько – його татко.

Тож ми до Вчителя.

Я пам’ятаю

Розмову цю про Петрика, й листи

Від батька пам’ятаю. Все гаразд!

Тож їдьте у Павлищани, щось підшукаємо

Для вас, здається, Шуро Минівно…

Я кухаркою можу, санітаркою.

Що скажете, що скаже Вчитель,

Його ж мій Савка поважає так,

До смерті прямо. Каже, прямо спродайсь

І на Павлищани.

Ми спродалися з Петриком – і гайда.

Тут дочекаємось і Савки, батька нашого.

Спасибі вам, спасибі, ми пішли.

То завтра можна в школу Петрику?

Приходьте завтра. Можна… Можна…

Ой, вибачте! Чи щось не так сказала?

Я прошу вас – ідіть. Сідайте на автобус.

Он там зупинка, за універмагом.

Даруйте, люди добрі! Петрику, скажи…

Ну, до побачення, чого там…

Що ж, друже мій, ідіть.

Вас Петрики чекають.

Чого б то їх з Полісся принесло,

Чого – відомо, але саме зараз…

А нині, лікарю, друге вересня.

А вересень без нього вже пішов,

І скільки буде вереснів без нього.

Хоч будуть всі наповнені лиш ним,

Цим вересневим птахом. Він же в вересні

І народився, і пішов у вирій…