Читать книгу Оріон Золотий. Театр (збірник) - Иван Драч - Страница 12
Оріон Золотий
Дума про вчителя
Драматична поема
Хліб і стаття Мещерського
ОглавлениеУчительська. Спершу – Вчитель і Вальтер, потім – Мар’яна, Хор і Горпина.
Вальтер
Україна – це хліб. Так в уяві моїй
Вона поставала. А тут,
У школі у вас, із хліба усе
Починається. Звідки і як
Прийшло вам це в голову?
Дивне питання. Та все найпростіше —
Найважче. Дуже ж просто це —
З хліба почати. Ніхто ж не почав. Ви!
Вчитель
От диво дивне. Наче все і знав,
Наче знав тисячу літ.
Та саме тоді осяяло, освітило.
Якось у школу завітав дідусь
Іван Степанович Савчук —
Пастух колгоспний літ під дев’яносто.
Старий витягнув з-за пазухи
Маленький вузлик.
Розгортає хустину білу.
Бачу – хліб засохлий,
Черствий і мацаний вже перемацаний.
«Ви знаєте, що це таке?
Так, хліб-то хліб, але який?
Я, як і ви, не вірю в Бога,
Та називаю хліб святим.
А ви, учителі, про це забули.
Що ж це виходить?
Чотири внуки в мене,
Чотири лютих розбишаки.
Всі – ваші учні, ці мої кровинки.
Якось приходжу ввечері із поля
І застаю їх за таким заняттям:
Шпурляють вгору цей черствий шматок
І з дерева збивають хлібом груші.
Забрав я хліб. Стоять переді мною,
Схилили голови, перезираються.
Я їм кажу вже з притиском:
Таж він святий – цей хліб!
В нім піт, мозолі в нім – а ви,
Ну, бешкетники, цілуйте по одному!
Підходить кожен; я його за вуха,
Та добре натягнув, до сліз таки.
Пішли вони – заплакали від болю,
А не від сорому, від сорому я плакав,
Коли вони бомбардували грушу
Уже не хлібом, а таки ломаччям.
Подумайте лишень: це ж що таке?
Хіба ж то діти виростуть людьми,
Як в них до хліба та нема поваги?
Чому ж це вашу школу не турбує,
Щоб хліб був для дитини дорогий,
Немов саме життя, мов мати рідна?»
Так присоромив мене Іван Степанович.
Пройшли роки, та й досі ще лежить
У мене в шафі камінець-сухар.
Вчитель дістає з шафи білу хустину і розв’язує її – черствий хліб на долоні.
Ось воно звідки почалося.
Помер старий, дивлюсь на цей сухар —
І бачу очі строгі і тривожні.
І почалось відтоді – стали діти
Хліб сіяти самі. Це вже традиція.
Заходить Мар’яна. Вона стурбована.
Мар’яна
(звертаючись до Вчителя)
Вас просять вийти.
Вчитель
Гаразд. А я саме почав
Про свято Першого хліба
Гостеві розповідати. Мар’яно!
Це ж вам з руки.
Ви ж саме третій клас ведете!
Вчитель виходить. Мар’яна сторожко позирає на Вальтера, потім хоче зав’язати хліб в хустинку, але з хвилювання бере одну з газет, що лежить на столі.
Мар’яна
Я маю вам про свято розповісти.
А чи усе спочатку?
Вальтер
Ви чимось схвильовані? Що сталось?
Мар’яна
Анічого. Отож спочатку —
Як ми вирощуємо власноручно хліб.
Колгосп нам виділив ділянку —
Пів класної кімнати розміром.
Засіяли озимою пшеницею.
Весною учні чергували,
Од горобців оберігали, од курей,
А восени, тепер, коситимем самі —
В нас є косилочка маленька.
Самі його і обмолотим
На дитячій молотарці,
Насипемо зерно в мішок,
Піднімемо всім класом на причеп
І гайда до млина – молоти…
Мар’яна дивиться на газету, в яку хотіла загорнути хліб старого Савчука, і оторопіло кидає Вальтерові слова:
Дивіться, і тут ця стаття:
«Хто бореться, а хто проповідує!»
Вальтер
Яка стаття?
Мар’яна
Стаття Мещерського. Даруйте!
Мене просили,
Щоб я вам не казала, ви ж бо – гість.
А тут – прорвалось в мене…
Вальтер
Можна глянути?
Мар’яна
Ось – прошу.
(Подає йому газету.)
В учительську входить Хор вчителів, серед них – Сидорук з газетою «Голос учителя».
Сидорук
Я що казав! Та тут не скажеш слова,
Лише подумаєш – відразу по тобі
З усіх гармат усі гуртом ударять.
Ось, дописався янгол наш!
Яка стаття! Який розкішний тембр!
І все по суті. Це не емпіреї,
В яких витає наш дивак-директор.
Вчителі
Яка стаття?
Чом ця поквапна радість?
Як Сидорук радіє – жди біди!
Давай сюди,
Давай сюди газету!
Сидорук
(стримуючи гарячі руки своїх колег, відходить вбік і, не стримуючи свого захоплення, декламує)
«…Ви тільки вдумайтесь, як автор формулює свій погляд на завдання виховання, погляд, який домінантою пронизує його наступні, дуже сумнівні, як на мене, роздуми: „Справжній майстер педагогічної справи, – пише він, – формує у того, кого він виховує, передовсім вірний особистий погляд на зло, неправду, безчестя“. Він недооцінює ідею колективу цими словами. Він часом проявляє тенденцію до абстрактного протиставлення „природного життя дитини“ „нівелюючому життю суспільства дорослих“.»
Вчителі
Та це ж суцільна демагогія!
Мещерський – ну й дожився, ну й ганьба!
Словами як жонглює, святотатець!
В учительську входить прибиральниця Горпина. В руках у неї газета «Голос учителя» з цією ж статтею. її не завважують. Сидорук тішиться собою і ситуацією.
Сидорук
«Яку ж програму пропонує директор Павлищанської школи? Виявляється: „Гармонійна, всебічно розвинута особистість немислима без міцного морального стрижня. Основне в людині комуністичного суспільства – це людяність. До цього морального стрижня мусить прив’язуватись все“. Товариші, вдумайтесь: замість конкретної і чіткої програми, вводиться туманне поняття, що зветься людяністю, до якого начебто все треба прив’язати…»
Прибиральниця Горпина підходить до Сидорука і рвучким рухом забирає газету, потім підходить до кожного з учителів і робить те саме, забирає газету і у Вальтера Функе. Мар’яна кидається до неї.
Мар’яна
Мамо, що ви робите?
Горпина не відповідає. Витягує сірники – газети вже горять. Вчителі ошелешено дивляться на прибиральницю.
Сидорук
Яка ганьба!
Мар’яна
Що ти робиш, мамо?!
Горпина
Те, що ти думаєш!..
Я спалюю наклеп.
Знадвору чути сирену автомашини. Мар’яна кидається до вікна.
Мар’яна
«Швидка допомога».
З Хору виходять – І ведучий, II ведучий.
II ведучий
Та цього ж не було!
Хіба, скажіть,
Палив би хто в учительській газети,
Хай навіть і обурення було,
Вогонь пускало, попелило душі?
Принишкли всі, очікували всі,
Чим все закінчиться.
Павлищани, Павлищани,
А все ж село, провінція, хоч Меккою його
Вже охрестили педагоги наші,
Та, правду кажучи, лиш деякі.
Ось так.
I ведучий
Не так. Не все, що відбулось,
Те дійсне. І не все,
Чого і не привиділось нікому,
Чого не мало бути й не було, —
Недійсне.
Та й суть Мещерського – демагогічна суть.
Бо погляд класовий повинен бути
І особистим поглядом. Мещерський
Безглуздо все протиставляє, ділить.
А Вчитель людяність і громадянськість —
Все гармонійно, органічно поєднав.
Адже мораль комуністична наша
Містить в собі загальнолюдські норми,
Що виробило людство за століття.
Добро і правда, честь і людяність —
Це ж основні моральні наші норми,
Поєднані з нещадною суворістю
До ворогів суспільства комунізму.
Громадянськість і людяність —
Ось Вам Учитель.
II ведучий
А Мещерський – він теж за громадянськість?
I ведучий
Мещерський одягає машкару
Вульгарно трактованої громадянськості
І б’є в Учителя статтею-підступом.
II ведучий
Він хворів не од того. Все війна.
Нема чого спирати на статтю.
Та мушу визнати – оту лиху статтю
Обком хотів було перепинити
Й газету не пустили в Павлищани,
Але Учителю якась «душа добренька»
Статтю привезла з Світловодська…
І ведучий
Чи ж битви миру ранами не зяють?
Чи ж слово не бува лихіше кулі,
Бо куля з ніг – відразу, а слова
Живуть отруйно роки і віки…
Слова – свинець, і золото – слова,
І ми в словах, і слово в нас затято
Живе, пече, ми всі – слова, слова…
