Читать книгу Оріон Золотий. Театр (збірник) - Иван Драч - Страница 22
Оріон Золотий
Дума про вчителя
Драматична поема
Вчитель у лікарні
Прощання
ОглавлениеЗнову – Учена Установа. Та ж декорація. На стінах портрети Крупської, Макаренка, і… Вчителя. Спочатку: Вальтер, Мар’яна, потім – Відвідувач з Хору, потім – Суханов.
Вальтер
Дуже рідкісні люди
Мешкають відразу на двох планетах:
На планеті дітей
І планеті дорослих.
Звичайно, той,
Хто надто захоплений
Планетою юних істот,
Здається інопланетянином,
Диваком здитинілим.
Тому ж бо Мещерського
Не атакуй занадто!
Мар’яна
Ні, мушу сказати йому:
Ви, Мещерський, прискорили смерть!
Вальтер
Багато честі для нього
Присутнім бути при житті його і смерті.
Мар’яна
Думане мовленим мусить буть!
Вальтер
Так з Песталоцці було, пам’ятаєш?
Замучив своїх помічників.
Учителі ховались від нього.
Будували собі курені в лісі,
Аби усамітнитись.
А от ми з тобою у курені…
Вченому… а він сюди проник
Портретом…
Заходить Відвідувач з Хору.
Відвідувач
Ви не знаєте, де Суханов?
Мар’яна
А ми до нього… і до Мещерського.
Відвідувач
Мещерський? А хто це такий?
Ага, пригадую, це той,
Що критикував колись був
Директора із Павлищан. Тільки і слави!..
Де ж це Суханов?
Відвідувач виходить.
Вальтер
От тобі і маєш!
Заходить Суханов.
Суханов
Так от, Вальтере,
Завтра від’їзд ваш. Дуже прикро.
Що все так збіглося – скрутилось.
Суханов дивиться на Мар’яну. Не без жарту.
Не маю сумніву, що все ж
Приїхали ви недаремно.
Мар’яна
А де колега ваш – Мещерський?
Йому я маю два-три слова
Сказати – дуже вже горять
В мені оті слова!
Суханов
Я знаю їх, оті слова!
Я їх сказав йому за вас.
Коли дізнався я про смерть,
Я переконаний був і сказав
Йому, що він – убивця.
Тепер жалкую…
Мар’яна
Жалкуєте? За чим?
Суханов
Оцей горе-вчений, заздрістю битий,
Цей мікро-Сальєрі, гадаєте ви,
З забаганками вбити Моцарта?…
Та в Мещерського мозкові звивини
Всі – під лінійку прямлені,
Він просто чесно критикував,
В чеснотах своїх недолугий…
А ви для цього лиш приїхали,
Аби з Мещерським поквитатись?!
Не вартий він такої честі…
Мар’яна
У вас все розмежовано комп’ютером,
А у мені горить ще крихта серця…
Суханов
Тож серце… Вальтеру лишіть!
Даруйте. Я пішов.
Бо ж непереливки
Мені будуть. Салют! Я не прощаюсь!
Суханов виходить.
Вальтер
Мар’яно, рідна, а він має рацію,
Лиши мені, тільки не крихту – серце!
То як же буде в нас? Я їду!
Може, й ти наважишся?
Не зустрічав… ріднішої на світі!
Мар’яна
(не без сарказму)
Аби до істини прийти такої,
Багато… рідних треба було мати.
Я, Вальтере, люблю тебе, напевно.
Щось моторошне є у цій любові.
Коли згадаю тільки, як він марив,
Як Вірою була я Сулимою,
А ти для нього… батьком був твоїм.
Ти лиховісності не чуєш в цьому?!
Я з переляку навіть і сказала
Тоді тобі: ти поцілуй мене!
Вальтер цілує Мар’яну.
Не варто, Вальтере! Чи ж по смерті
Свого Учителя… чи ж я маю право
Лишити все і їхати світ за очі?!
Скажи мені, чи ти б поїхав?
Адже у мене тут стільки душі!
Ось перед ним стою – мене він народив.
Його я щепа. І його – нема!
Вальтер
Чи ж я тобі планету іншу
Ось зараз пропоную! Будьмо вдвох —
На світі зараз тісно. Це ж як вдома!
Мар’яна
(дивиться на портрет Вчителя)
Ось глянь, як він на мене дивиться.
Вальтер
Тебе любив він – ти його кохала?
Мар’яна
Мені ніколи словом не обмовився.
Вальтер
Словами – ні, та що слова!..
Мар’яна
Не в тому суть, мій любий, ні, не в тому!
Згадай лише – четвертий клас веду.
Я мушу довести їх до десятого.
Це ж отой клас, який перед Мещерським
Він виставив як клас без покарань.
Він запросив його тоді на випуск,
Він переконував, що лише практика
Доцільність його слова увінчає…
Потрібні роки й роки, щоб довести,
Як істина утілюється в практиці, —
Це ж істина – з його душі і муки,
А я ж бо учениця, чи не так?!
Невже мені лишити все і їхати?
Коли любитимеш, знайдеш мене і тут!..
