Читать книгу Світло, яке ми втратили - Джилл Сантополо - Страница 11

За кілька тижнів по тому, як уперше сказали одне одному «Я кохаю тебе», ми з тобою лишились у мене дома самі. Ми вирішили відзначити це, походжаючи в самій лише натільній білизні. Було гаряче: така задушлива липнева спека, що якби моя воля, то цілісінький день я б не вилазила з басейну. Хоча кондиціонер працював на повну потужність, повітря однаково лишалося гарячим. Квартира була така велика, що нам не завадив би ще один кондиціонер.

– Бабуся й дідусь Кейт були справжніми геніями з нерухомості, – промовив ти, коли ми, напівголі, готували омлет. – Коли вони придбали цю квартиру?

– Гадки не маю, – відповіла я, вставляючи кілька англійських мафінів у тостер. – До народження батька Кейт, отже… у 1940?

Ти присвиснув.

Знаю, що ми нечасто там лишалися, але впевнена, що ти пам’ятаєш ту квартиру. Її важко забути. Дві спальні й ванні кімнати були настільки величезними, що затишним куточком, де можна поснідати, ми обрали бібліотеку. Стелі були понад чотири метри заввишки. У ту мить я не оцінювала такі деталі як належить, але за квартиру була вдячна. Кейт вчилася в юридичній школі, і, за словами її батька, дешевше було мешкати тут, аніж сплачувати за прибирання від Нью-Йоркського університету. Для мене це був хороший варіант.

Ми вмостилися на дивані, поставивши тарілки із сніданком на голі коліна. Я сказала:

– Під час навчання в середній школі ми з Кейт приходили сюди, аби відвідати її бабусю. Вона працювала лектором у Музеї мистецтва Метрополітен, доки не захворіла. Вона вивчала історію мистецтва в коледжі задовго до того, як більшість жінок узагалі думали про навчання.

– Я хотів би з нею зустрітися, – відповів ти, зробивши ковток кави.

– Вона б тобі сподобалася.

Ми тихенько жували – мої стегна навпроти твоїх, моє плече легенько торкалося твоєї руки. Для нас було неможливим перебувати разом у кімнаті й не торкатися одне одного.

– Коли повертається Кейт? – прожувавши, запитав ти. Я знизала плечима. Місяць тому вона познайомилася з Томом і минулої ночі, здається, вдруге ночувала в нього.

– Мабуть, нам час одягатися.

Я відчула твій погляд на своїх грудях.

Ти відставив тарілку, закінчивши сніданок.

– Ти не уявляєш, що робиш зі мною, Люсі, – сказав ти, спостерігаючи, як я відкладаю виделку на тарілку. – Увесь ранок ти без одягу. Це наче потрапити до однієї з моїх фантазій. – Твоя рука спустилася донизу, і ти почав повільно пестити себе крізь тканину.

Я ніколи не бачила, як ти торкаєшся себе, ніколи не бачила, що ти робиш на самоті. Я не могла відірвати погляд.

– Твоя черга, – промовив ти, звільняючись від спідньої білизни.

Я відставила тарілку й потягнулася до тебе, вже збуджена. Ти похитав головою й усміхнувся.

– Я не це мав на увазі.

Я здивовано підняла брови й лише тоді зрозуміла, чого ти хотів. Я провела пальцями до низу живота. Ти також ніколи не бачив, як я торкаюся себе. Але від думки про це я збуджувалася. Я заплющила очі, думаючи про тебе, про те, що ти дивишся на мене, про те, що розділяю цю інтимну мить разом з тобою, і я відчула, як моє тіло здригнулося.

– Люсі, – прошепотів ти.

Я широко розплющила очі й побачила, що ти пестиш себе, прискоривши темп.

Це було інтимніше за секс – ми вдвох виконуємо цей акт одне для одного, акт, що зазвичай був особистим. Межі, що розділяли «мене» і «тебе», розпливалися більше, ніж у «нас».

Я продовжувала пестити себе, а ти сперся на диван і повністю зняв білизну, твої очі постійно були на мені. Наші руки пришвидшилися, як і наше дихання. Ти прикусив губу. Тоді я побачила, як твоя рука міцно обхопила член. Як скоротилися м’язи. Я побачила, як ти кінчив.

– О Господи, – видихнув ти. – О Люсі.

Я почала завзятіше працювати пальцями, щоб приєднатися до тебе, але ти накрив мій зап’ясток своєю рукою.

– Можна я? – запитав ти.

Від звуку твого голосу я затремтіла.

Потім я кивнула, й ти переліг так, щоб я могла витягнутись уздовж дивану, а ти – зняти мою білизну. Ти підсунувся ближче, і від очікування я вигнулася.

Ти занурив пальці всередину мене і промовив:

– Я маю таємницю.

– О, справді? – запитала я, рухаючись назустріч твоїй руці.

– О, так, – відповів ти, лягаючи поряд зі мною, твої вуста навпроти моїх. – Коли б я не пестив себе, я завжди думаю про тебе.

Моє тіло вкрила хвиля тремтіння.

– Я також, – прошепотіла я між подихами.

Я кінчила тридцять секунд потому.