Читать книгу Світло, яке ми втратили - Джилл Сантополо - Страница 19

Невдовзі після того, як твою фотографію опублікували в «Таймз», «Захопливу Галактику» було номіновано на денну премію «Еммі»[10], й мене запросили на церемонію з можливістю взяти супутника.

Я затягла тебе із собою до магазину «Блумінґдейлз», де міряла сукні. Хоча, гадаю, слово «затягла» не зовсім влучне, тому що тобі це подобалося. Пам’ятаєш? Ти сидів на канапі біля роздягальні – приватний показ мод для одного. Спочатку я вийшла в мереживній обтислій сукні без бретельок, із розрізом над правою ногою.

– Сексуально, – оцінив ти. – Дуже збуджуюче.

– Не зовсім те, що мені потрібно, принаймні не для р оботи.

Тоді я вийшла в рожевій бальній сукні.

– Чарівно, – сказав ти. – Наче Попелюшка.

Ця сукня також не підійшла.

Я вдягла темно-синю сукню, із намальованими кутками й гострими візерунками.

– Витримано, – зазначив ти. – Гарно й елегантно.

Я побачила, що інші жінки в магазині помітили нас. Літні дами поблажливо посміхалися. Деякі молодиці мали заздрісний вигляд. Коли я побачила, як вони витріщаються, то спробувала прибрати усмішку зі свого обличчя, притлумити почуття, яке нашіптувало: «У світі все на своїх місцях». Те денне щастя було наче нашою долею – твоєю й моєю разом.

Я поміряла ще кілька плать, доки не обрала червону шовкову сукню, що зав’язувалася на шиї, з відкритою спиною, обтислу в грудях і просторішу знизу, тож коли я йшла, спідниця коливалася. Пам’ятаєш, що ти тоді сказав? Я просто зараз бачу, як ти промовляєш ті слова з вогниками в очах, коли погляд блукав по моєму тілу.

– Ось ця приголомшлива, – сказав ти. – Ти приголомшлива.

Ти підвівся з канапи, узяв мене за руку й, кружляючи, вивів на середину відділу з одягом. Потім нахилив назад і поцілував.

– Ось ця, – прошепотів ти, коли ми вирівнялись. – Купуй її якнайшвидше. Тут є вбиральня, куди ми б могли прослизнути? Або просто візьмемо таксі додому?

Я засміялась і прошепотіла у відповідь: «Таксі», – а ти допоміг мені із застібкою.