Читать книгу Світло, яке ми втратили - Джилл Сантополо - Страница 7

Був травень, і щойно закінчилося навчання в університеті. Ми повернули академічні шапочки та мантії, вимінявши їх на дипломи, написані латинською мовою, прикрашені нашими прізвищами, іменами та по батькові. Я зайшла до ресторану зі своєю родиною – мамою, татом, братом Джейсоном, бабусею, дідусем і дядьком. Нас посадили поруч з іншою сім’єю, набагато меншою – твоєю.

Ти почекав, доки нас обслужать і, потягнувшись, торкнувся моєї руки.

– Люсі! – промовив ти. – Вітаю!

Я здригнулася. Навіть після всіх місяців уникання тебе відчуття твоєї шкіри поруч зі своєю всипало морозом. Але я знайшла в собі сили й відповіла:

– Навзаєм.

– Які плани на майбутнє? – запитав ти. – Лишаєшся в місті?

Я кивнула.

– Я отримала роботу у відділі розробки програм у новій телевізійний компанії, яка займається дитячими програмами. – Я не змогла стримати посмішку. Це та робота, через яку майже два місяці хвилювалася та схрещувала пальці, докине отримала її. Про таку роботу я почала розмірковувати після того, як упали вежі, коли усвідомила, що хочу займатися чимось більш значущим, ніж реклама. Робота, яка б сягнула наступного покоління і мала потенціал змінити майбутнє.

– Дитячі програми? – запитав ти, на твоїх вустах грала усмішка. – Як «Елвін і бурундуки»? Вони матимуть гелієві голоси?

– Не зовсім, – відповіла я, трохи розсміявшись, прагнучи розповісти тобі, що до цього спонукала мене та наша розмова на кухні, що та мить, яку ми поділили, багато для мене значила. – Ну, а ти чим займатимешся?

– Компанія «McKinsey», – відповів ти. – Консалтинг.

Бурундуки не для мене.

Я була здивована. Після нашої розмови, після всіх твоїх думок на заняттях у професора Крамера не очікувала на таке.

Але все, що я сказала, було:

– Це чудово. Вітаю з роботою. Можливо, колись побачимося.

– Було б непогано, – відповів ти.

І я повернулася до своєї родини за столом.

– Хто це? – почулося чиєсь питання. Я поглянула на тебе й побачила дівчину з довгим пшеничним волоссям, майже до середини спини, її рука лежала на твоєму стегні. Я була настільки зосереджена на тобі, що навіть не помічала її.

– Стефані, це просто одна дівчина з курсу, – почула твою відповідь.

І це дійсно було правдою, але чомусь стало дуже боляче.