Читать книгу Моя неймовірна подруга - Elena Ferrante - Страница 24

Почався наступний складний період у моєму житті. Я погладшала, на грудях, з-під шкіри почали виступати дві тверді кульки, під пахвами та внизу живота з’явилося волосся, а в цілому я стала сумною та нервовою. Напруження від навчання все наростало, попереднє вивчення теорії ніяк не допомагало розв’язувати задачі чи приклади, фразам латини, здавалося, нема ні початку ні кінця. Коли тільки випадала можливість, я зачинялася у вбиральні та роздивлялася себе голою.

Я більше не впізнавала себе. В мене наростала підозра, що я змінилася аж занадто, врешті-решт я почала в собі помічати свою маму, яка шкутильгає та косить очима, здавалося, що мене більше ніхто не любить. Я часто плакала ні з того ні з сього. Мої груди, між тим, з твердих перетворилися на більші та м’якші. Я постійно відчувала страх і свою залежність від внутрішньої похмурої сили, яка мною керувала зсередини.

Одного ранку на виході зі школи мене перестрів Джино, син аптекаря, і супроводжував, ідучи по вулиці і кажучи, що, на загальну думку всіх його товаришів, мої груди не справжні, що я підкладаю вату. Він це казав і посміхався. Зауважив, що він заклався на двадцять лір, що вони справжні. Врешті-решт сказав, що дасть десять з них мені в разі виграшу, але для цього я маю показати йому, що там насправді нема вати.

Це прохання мене дуже налякало, я не знала, як реагувати. Тому підсвідомо прибігла до звичної манери поведінки Ліли:

– Давай десять лір.

– Чому, я виявився правим?