Читать книгу Курячий бульйон для душі - Эми Ньюмарк - Страница 13

Протягом багатьох років я страждала на психічний розлад – дисморфічний розлад тіла, скорочено ДРТ. Увесь цей тяжкий час я постійно відмовлялася сприймати своє тіло й зовнішність, гадаючи, що я надто потворна, щоб жити. Я потерпала від низької самооцінки, депресії та суїцидальних думок.

Майже щоразу, як я дивилася на своє відображення, думала, що дивлюсь у криве дзеркало в кімнаті сміху в парку атракціонів. Утім, для мене це була, мабуть, кімната жахів, я постійно боролась із цим страхітливим образом. Прикро казати, та я проводила безліч годин, намагаючись «виправити» мою, мовити б, недосконалість, але програвала в цій боротьбі – я віддавалася на волю гіпертрофованій тривожності, соціальній параної, нестерпним серцевим нападам.

Я кілька разів діяла під впливом своїх суїцидальних імпульсів. Цей розлад не лише впливав на моє щоденне життя, він також руйнував стосунки з тими, кого я любила, мою роботу, все життя загалом. Розлад не дозволяв мені виходити з дому, цілком насолоджуватися життям з іншими людьми.

У розпал цього бою проти самої себе до мене прийшло палке розуміння: єдиний шлях із цієї ситуації – написати про муку, яка руйнує моє життя. Так спроби писати стали для мене рятівною милістю, джерелом зцілення. Коли я писала, то припиняла думати про свою уявну потворність і про самогубство. Це, своєю чергою, дало змогу розпочати зцілення, трансформацію, моє нове життя розквітало.

Розпочавши писати про свою боротьбу з ДРТ, я побачила, якою мірою ця дія є терапевтичною, як вона надає мені свободу, бо я розбиралася з ранами мого минулого, вчилася любити саму себе. Мій терапевт одного разу сказав мені: «Коли ти навчишся любити саму себе, правильно і зі здоровим підґрунтям, це стане для тебе одним із найважливіших дарунків, який ти могла б зробити і собі, й іншим». Це піднесення духу дало надію на яскравіше майбуття не лише для мене, а й для тих, кого я любила.

Завершивши книжку, сповнена палких сподівань на допомогу інших, я майже на півтора року відклала її на полицю. Тоді я почала думати про іншу аудиторію. Я взялася писати християнські молитви для жінок із чудової організації «Сила змінюватися». Мої щотижневі молитви були заплановані, опубліковані та видані для понад двадцяти тисяч жінок світу. Я не лише змінювала перебіг власного життя за допомогою своїх книг, я також дістала благословенну нагоду вести блог наставниці, що дозволяло мені служити пораненим людям у всьому світі.

Час спливав, я знала, що пора вже мені видавати книжку, яку я відкладала. Таким чином, я надіслала у друк «Підніми мою дочку: шлях від пітьми до світла». У серці своєму я знала, що це буде цінним ресурсом для читачів – для тих, хто провадить схожу боротьбу.

Сьогодні я так само пишу. Вірю, що це мене рятує. Це надає сенс моєму існуванню. Я змінююся, зміни йдуть ізсередини назовні, я сповнена бажання допомогти іншим, дотягнутися до них через свої книжки, через блог, через роботу в малих групах для жінок із проблемами.

Я гадала, що мені ніколи не вдасться уникнути болю мого минулого й розладу, який сіяв безлад і спустошення навколо мене, але я вдячна життю, що помилялася. Щойно я занурилася в письменницьку працю і журналістику, як змогла дотягтися до інших, я знайшла новий спосіб життя. Завдяки цьому я навчилася, що без любові до себе такої, якою ти є, майже неможливо полюбити інших.

Барбара Елперт