Читать книгу Курячий бульйон для душі - Эми Ньюмарк - Страница 19

Істотна хвороба, істотне погрубшання, істотне, істотне. Слово крутилося в моїй голові. Все, що я могла почути, було «істотне». Я сиділа в розжареній машині, мене поглинала аризонська спека, і сльози котилися по обличчю.

День розпочався зі звичайного огляду в кардіолога. Я прийшла забрати результати щорічного аналізу крові та ультразвукового обстеження серця. Після операції з лікування аритмії вісім років тому серце в мене було здорове, і я не мала причин думати інакше. Тому результати аналізів мене вразили.

– У вас істотна серцева хвороба, яка почалася торік, – сухо констатувала лікарка.

– Що? – я остовпіла від шоку, почувши слово «істотна».

– Так, шлуночок істотно погрубшав за минулий рік.

– Що ви маєте на увазі? Як це сталося?

– Можливо, через високий тиск, – сказала вона.

– Але в мене немає високого тиску, – ошелешена, я ніби бачила жаский сон.

– Ваш тиск, мабуть, стрибав через стреси. Були у вас стреси?

– Так. – То був найважчий рік мого життя у старшій школі, де я працювала психологом-консультантом. Один із моїх колег мусив терміново взяти позапланову відпустку в перший тиждень навчального року. Інших консультантів не запрошували, я залишилася в ролі секретаря відділку і виконувала обов’язки за дві штатні одиниці. Довгі дні, нескінченна робота. Я вижила лише завдяки колезі-пенсіонерці, яка погодилася тимчасово вийти на цю посаду. До стресів на роботі додалися стреси вдома. Я була виснажена, просто на межі.

– Час змінити спосіб життя, – сказала мені лікар наприкінці нашої зустрічі.

Я ледве встигла дістатися машини, щоб не розплакатися просто в кабінеті. Зателефонувала чоловікові, намагаючись говорити між схлипуваннями.

– У моєму серці погрубшав шлуночок. Це може призвести до серцевої недостатності, якщо не лікувати.

Він довго ошелешено мовчав, потім я почула:

– Ми це все вирішимо разом. Я допоможу тобі, хай що нам доведеться робити.

На щастя, наступного тижня ми їхали у відпустку. Від’їзд допоміг мені подивитися на все новими очима. За кілька днів я змогла усвідомити діагноз. Ігри з родиною на пляжі нагадали мені, що життя чудове й варте того, щоб за нього боротися. Мої юні доньки-підлітки підтримували мене разом зі своїм батьком. Я знала, що маю щось змінити у власному житті. Я хотіла жити, щоб побачити своїх онуків і правнуків. Ми з чоловіком чимало воліли зробити, багато куди хотіли поїхати! Я вірила, що Бог має плани на моє майбутнє. Я знала, що шлях до нього не буде легким. Я обіцяла родині й самій собі, що буду здоровою, активною й житиму якомога довше.

Пообіцявши собі це подумки, я розробила план. В Інтернеті, у книжках, у журналах про здоров’я я збирала інформацію. Я почала боротися з проблемою під кількома різними кутами зору. Першою проблемою було здоров’я серця. Іншу – дуже велику – являв собою переддіабетний стан й інсулінорезистентність. Це було легко залагодити. Я глибоко вдихнула та стрибнула у здоровий спосіб життя.

Передовсім я зосередилася на фізичних проблемах. За допомогою лікаря я почала лікувати тиск і переддіабетний стан. Я розглянула та обрала кілька добавок, що допомагали при проблемах із серцем й інсулінорезистентністю.

Я прочитала про те, як вилучити прості вуглеводи зі своєї дієти і зробити так, щоб моє харчування включало більше білка, овочів і салату. Замість перекусів із кексами й пончиками, я перейшла на яблука, ягоди, горіхи, йогурт, білкові батончики та білкові коктейлі. Я записалася до спортзали, розташованої на моєму шляху додому. Уперше в житті я почала робити вправи щодня. Замість думати: «Чи піду я сьогодні до спортзали?» – я тепер питала себе: «На котру годину я сьогодні йду до спортзали?» Там я ходила по біговій доріжці. Я спланувала ці «прогулянки» в той час, коли показували моє улюблене телешоу. Спочатку на доріжці я трималася за руків’я. Згодом я вже могла розмахувати руками, кидаючи виклик самій собі, збільшуючи швидкість і нахил. За кілька місяців я вже могла робити тридцятисекундні інтервали бігу між періодами ходьби.

Розробляючи план свого одужання для фізичного здоров’я, я також зосередилася на покращенні психічного й емоційного буття. Я проводила час із колегами та друзями, які були спортивними й мали позитивне мислення. Їхні підбадьорливі слова давали мені таку саму втіху, як і солодкий пончик. І то без того цукру! Я читала всі статті про здоров’я в журналах, які лишень могла знайти. Я спробувала уповільнити перебіг мого життя. Я зменшила кількість робочих годин та зробила собі вихідний у п’ятницю. Я тяжко працювала з понеділка по четвер, але довше спала з п’ятниці до неділі. Мій організм позитивно зреагував на довший сон у ці дні тижня. Я проводила час на прогулянках із собакою, поливала квіти у внутрішньому дворику. Вибравши час для уповільнення, я зверталася до квітів, кидала м’яч песику, – і рівень мого стресу знизився. Я відчувала, як одужають моє тіло й розум, як вони зцілюються. Я малювала собі щасливе здорове майбуття.

Завершальним елементом мого зцілення стало рішення приєднатися до групи підтримки жінок, які працюють над власним зціленням. За їхньої підтримки та Божої любові я почала розуміти, як я дісталася того хворобливого стану.

Зцілення мого життя не відбулося раптово. Процес цей забрав більше як рік і надалі спрямовуватиме мене в житті. Коли через вісімнадцять місяців мені провели нове ультразвукове дослідження, воно виявило здорове серце – зовсім протилежне тому, що було! Я втратила майже сорок фунтів і більше не потребувала ліків для тиску. Здорове серце та збалансований цукор – ось за що я борюсь і сьогодні. Здоровий спосіб життя – нелегка справа, але я знаю, що виконувати план треба без розмов.

Того дня, коли я отримала гарні результати УЗД, я зателефонувала чоловікові та дітям.

– Серце моє в нормі! Я здорова!

– О! Чудова новина! Ми допоможемо тобі продовжити цю справу, – пообіцяли вони.

Серце моє було сповнене вдячності. Я відповіла, поклавши на нього руку:

– І я продовжу цю справу, життям присягаюся.

Ґвін Шнек