Читать книгу Українські прислів’я і приказки - Группа авторов - Страница 9

Світ

Кілько світа, тілько й дива.

Хто в світі не бував, той чуда й дива не видав.

У Бога світа багато.

Початок, і не можна знати, звідки він узявся.

Ніхто не може світа пережити.

Як буде місяць червнець, то буде й світу кінець.

Як ся зійде Стрий і Ломець (ріки), то буде світу кінець.

Усе то тінь минуща: одна річ живуща – світ з Богом.

Як небесна височина, так морська глибина.

Як світ великий, так різне на нім буває.

Що той чоловік у Бога за звір – не знаємо.

Чи шпак, чи хом'як, чи перепелиця: що воно за птиця (про чоловіка)? Земля – мати.

Чим Бог світло доточив? – Огнем.

І скотина розумна, даром що не говорить.

Срібло – чортове ребро.

Орел летить найвишче, а хрін росте найглибше.

Дорогий товар з-під землі йде (метал).

Божа пташка (бджола).

Камінь росте без коріння.

Місяці (календар)

Питається лютий, чи ти добре взутий.

Марець третяку бику ріг зломить.

Як прийде марець, то обмерзне старцю палець.

Як настане марець, так замерзне під тином старець.

На Сорок Святих сорока сорок паличок в гніздо положить.

На Сорок Святих школяр несе учителеві сорок бубликів.

Із Сорок Святих сорок морозів буде.

На Теплого Олекси щука-риба лід хвостом розбиває.

До першого грому земля не розмерзається.

На Благовіщення і птиця гнізда не в'є і не несеться.

Із благовісного теляти добра не ждати.

Який день на Благовіщення, такий на Великдень.

Похвала похвалиться, а Вербна (неділя) поставиться, а Біленька і побілить.

На похвалу (Похвальну суботу) птиця похвалиться першим яєчком.

Прийде вербниця, назад зима вернеться.

На Великдень сорочка хоч лихенька, аби біленька, а на Різдво хоч сирова, аби нова.

На Великдень на радість стріляють.

От пробі – Великдень! а він зовсім не великий (нібито баба так сказала).

Щоби переконатися, чи він справді великий, – залізла у пивницю і там цілий день пряла починки і напряла так само, як і в інший день.

Коли на Мартина (у квітні) буде хороша година, то буде хороше для людей і на урожай.

Догодуй бджолу на Івана, то вона зробить з тебе пана.

Святий Юрій (на початку травня) по полю ходить, хліб-жито родить.

Святий Юр звіра пасе (вовків).

На Юрія ворона в житі ховається.

На Юри сховаються в житі кури.

Коли сховається в житі ворона (на Юрія), то буде урожайне літо; а як горобцю по коліна, то буде лихе літо.

Як піде дощ на Юрія, то буде хліб і в дурня.

Коли закує зозуля до Юрія на голе дерево, то буде холодне літо; а як на лист, то буде поліття.

На Юрія сіна кинь та й вилка закинь.

До Юрія сіна і в дурня, а на Миколи подавай та й вила поховай.

У дурня сіна стане до Юрія, а у розумного до Миколи.

До Юрія б'ють дурня, а по Юрі б'ють і розумного.

Коли на Громницю півень не нап'ється водиці, то на Юрія віл не наїсться травиці.

Сухий марець, мокрий май – буде жито, наче гай.

Мокрий квітень, а сухий май, то буде в стодолі рай.

Май – волам дай, а сам на ніч утікай.

Як настане місяць май – кождий собі дбай.

Як випадуть у маю три дощі добрих, то дадуть хліба на три роки.

На Гліба-Бориса (у травні) до хліба берися.

До Миколи ніколи не сій гречки, не стрижи овечки.

Св. Микола не поставить кола.

До весняного Миколи не можна купатись, бо з чоловіка верба виросте.

До Святого Духа не кидай кожуха, а по Святім Дусі не забувай о кожусі.

Петрівка – переднівок.

Петрівка – на хліб катівка.

Хліб на Петрівку ощаджай.

Після Івана (Купала) не треба жупана.

Петро – коли буде тепло?

Прийшов Петро – вирвав листок; прийшов Ілля – вирвав і два; а прийшов Спас – бери рукавиці про запас; прийшла Пречиста – на дереві чисто; прийшла Покрова – покриє не листом, а снігом.

По Петру, то й по теплу.

Як на Мокрини (у липні) буде дощ, то осінь буде мокра.

До Іллі хмари ходять за вітром, а по Іллі проти вітру.

Як прийде Ілля, так наробить у полі гнилля.

Після Іллі нехай рій сидить на гіллі.

До Іллі гарні рої, а після Іллі – хоч плюнь на них.

На Гліба й Бориса за хліб не берися.

Св. Борисе, сам бережися.

Св. Борисе, сам боронися.

До Спасівки бджоли на пана роблять, а в Спасівку на себе.

Спасівка – Ласівка; а Петрівка – голодівка.

На Семена-Юди (у вересні) боїться кінь груди.

Прийшла Пречиста (друга), взяла комара нечиста.

Прийшла Пречиста, розносить старостів.

Покров! Натопи хату без дров.

Хто сіє по Покрові, той немає що дати корові.

Пройшла уже й Покрова – заревла дівка, як корова.

Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку платочком.

– … голівоньку: не стяжкою, не квіткою, чесною наміткою.

– … голівоньку: хоч ганчіркою, аби я була жінкою.

Покрова всю землю листом покрива.

На св. Луки нема хліба, ані муки.

Лиш до Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі – хоч комин витри.

Як стріне собаку, то й питає: «Чи не в старости ви, дядьку, ідете?»

А коли йде вечором і стовп стоїть, то вона каже: «Добрий вечір тобі, дядьку».

Кузьма-Дем'ян – Божий коваль.

У Пилипівку день до обіду.

Варвара ночі урвала.

– … а дня приточила.

У Варвари так і ніч урвали.

Варвара постеле, Сава погладить, а Микола стукне.

Варвара заварить, Сава засолить, а Микола поставить кола.

Варвара заварить, Микола загвоздить, а на Ґанки сідай в санки.

На Різдво – обійдеться без паски, а про мак – буде й так, а без олії – не зімлію.

Святий Вечір світив би ся, а Великдень – не снив би ся.

Збираюсь колядувати, а тут вже і щедрувати пора.

На Новий рік прибуло дня, на заячий скік.

На Богоявленський празник стріляють – очищення від гріхів світові звіщають.

Тріщи не тріщи, вже минули Водохрещі.

Дми не дми – не до Різдва йде, а до Великодня (ніби циган так сказав).

Поки три-п'ять неділь (по Різдві) не мине, поти тепла не буде.

На Петра Вериги розбиваються криги.

Масляниця – баламутка: обіцяла масла й сира, та не хутко.

У Великім Пості не ходи в гості.

Неділя

Як неділя, то й сорочка біла.

Середа – по коліна борода.

Середа?.. Нехай не ходить наперед четверга.

Знає пес середу.

Середа – піст, не треба губи мастити.

В середу постив, а кобилу вкрав.

Четвер середу нагнав на леду; як став тащить, аж лід тріщить.

Хто в п'ятницю засміється, той в неділю буде плакати.

Співання в п'ятницю, а снідання в неділю ніколи не минеться.

Чи зна пес п'ятницю! Пес п'ятниці не знає.

Е, вже посуботіло (можна скоромне їсти).

Субота не робота.

Прийшла субота, а за нею вся робота.

Від леду до леду (весна, літо, осінь, зима)

Діду, діду, сій ячмінь!

Кидай сани, бери віз (ніби пташка на весні щебече).

Весна наша – отець і мати: хто не посіє, не буде збирати.

Весна днем красна.

Летить літо, як крилами.

Літом і мале піде, то вробить.

Літом і качка – прачка, а зимою і дівка – смаркачка.

В літі і качка – прачка, а в зимі і Тереся не береться.

Літом старець каже: «На ката хата, нам і на дворі тепло».

Літом – сякий-такий бурянець і хліба буханець, та й ситий чоловік.

Літо на зиму робить.

Діти, діти! добре з вами в літі, а зимувати, то горювати.

Хто в літі гайнує, той в зимі голодує.

Літом ногою, а в зимі рукою.

Зле літом без корови, а зимою без кожуха.

Прийде літо, то є розмаїто; прийде зима, хліба нема, чоботи ледащо і їсти нема що.

Господь золотою різкою свариться. (Як грім з блискавкою, то кажуть так дітям, щоб не пустували).

Бозя свариться.

Бог тримається.

Моргни, моргни моргавко! дам тобі огірок і пуп'янок (казав старець, огірки крадучи уночі).

Дощ іде як відром ллє, а зі стріх біжить як цівкою.

Дощ ллє як з бочки.

Ллє як з коновки.

Без лопати не можна з хати (великий дощ).

Обмок, як вовк.

– … обкис, як лис.

Обмок, як вовк, а змерз, як пес.

І рубця сухого на ньому не осталось.

Нитки сухої на ньому нема.

Оцей дощ глухий: не йде де просять, а йде де косять; не йде де чорно, а йде де вчора.

– … не йде де Бог велить і люди просять, а де вчора був.

Не треба Бога про дощ просити: він буде, як станем косити.

Нехай іде дощ! Наловим риби, буде борщ.

Бог обдаровує і ранньою і пізньою росою.

Так тихо, хоч мак сій.

Темно, хоч око виколи.

І мишка не пробіжить.

Ані дзень, ані кукуріку.

Ніч така місячна і видна, хоч голки збирай.

Молодик, як бик!

Ой місяцю, місяцю! світиш, та не грієш – даремно в Бога хліб їси.

Ранок – панок.

Так осіннє сонце світить, як циган маму жалує.

Коли б хоч трохи вискалилось (сонце).

В погоду і смутний веселим буває.

Хто вмер, той буде каятися (як після похорону сонце вияснилось).

Так тепло, аж пара кості ломить.

Піт з нього, як горох котиться.

Осінь на строкатому коні їздить.

Восени ложка води, а цебер болота.

Восени дня година.

Восени і горобець багатий.

Восени і в горобця є пиво.

Покинь віз, покинь віз, возьми сани (ніби так синиця каже восени).

Вдень тріщить, а вночі пищить.

Зимою сонце світить, та не гріє.

Зимове сонце, як мачушине серце.

Зимове тепло, як мачушине добро.

Зима біла, та не їсть снігу, а все сіно.

Удень плющить, а вночі тріщить (лютий).

Сніг мов з рукава.

Завірюха – треба кожуха.

Світу Божого не видно.

Оце мороз з очима.

Ото мороз, аж скрипить.

Мороз, аж іскри скачуть.

Аж зашпари зайшли – такий мороз.

Аж зорі скачуть.

Аж дух запирає.

Хоч вовків ганяй (так холодно).

Холодно, неначе перед Різдвом.

Так холодно, що якби не вмів дрижати, то змерз би.

Тепло, як за лихим паном.

Холодно, вдягнувшися в одно!

Однаково вдвоє, як ледачі обоє.

Холод не свій брат.

Голодний поле перебіжить, а голий три.

Овес у трьох кожухах, та вітру боїться.

Дриґотиш, як зимою хорт.

Губи так бринять від холоду.

Змерз, як собака.

Посинів, як той пуп.

Голе і босе, і простоволосе – треба йти.

Я дав би дві зими за одно літо.