Читать книгу Наш творчий мозок - Дік Свааб - Страница 26

Жорстоке поводження з дітьми – вагома передумова психічних проблем, і з цим треба боротися. Принцип розвитку мозку «зараз або ніколи» зумовлює те, що шкода, завдана в післянатальній фазі розвитку, через епігенетичні механізми тривалий час або ж взагалі постійно впливає на розвиток мозку та його функції. Такі розлади можуть виникати через недостатню стимуляцію з навколишнього середовища або через стрес, якого, наприклад, зазнали єврейські діти, коли мусили переховуватися під час німецької окупації, або діти через нехтування чи насильство. Епігенетичні механізми можуть, окрім того, перемкнути на тривалий час стресові системи мозку на найбільшу потужність. У дітей, що зазнали насильства, констатували тонші ділянки кори головного мозку разом із локальними її змінами. Наприклад, зміни виявляли в передній поясній корі чи в префронтальній корі, а також у мозолистому тілі та гіпокампі. Травматичний стрес дітей, спричинений емоційним, тілесним чи сексуальним насильством, недостатньою кількістю уваги, тілесним покаранням чи іншими формами фізичного насильства, здатний не лише підвищувати на довший час рівень гормону стресу кортизолу, а й зумовити хронічні зміни рівня гормонів щитоподібної залози. У цих дітей фіксують підвищений ризик захворіти на депресії, фобії, межовий розлад особистості та ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), стати залежними чи зробити спробу самогубства. Було доведено, що об’єм сірої речовини в їхній префронтальній та скроневій корі менший.

У людей похилого віку, які травмувалися в дитинстві, кора головного мозку в парацентральній та передній поясній корі була тонша. Що тоншою була кора, то важче в них проявлявся ПТСР. Розміри гіпокампа й мигдалини теж корелюють у цій групі з важкістю їхнього ПТСР. Ці пізно сформовані структури задіяні в регулюванні афектів і когнітивних процесів, тобто тих функцій, що порушені в травмованих дітей. Діти, які довгий час потерпали від інституційного нехтування або ж виросли з депресивними матерями, наділені збільшеною мигдалиною. Найчутливіша фаза для спричиненого жорстоким поводженням збільшення мигдалини – десятий та одинадцятий рік життя. Меншою мигдалина була й у дітей із ранньою травмою або межовим розладом особистості. Мигдалина бере участь у соціальній та агресивній поведінці, а також у регулюванні емоцій.

Вона дбає про те, щоб страшні й загрозливі події закарбовувалися особливо добре. Це одна з переваг еволюції. Бо якщо такі події настануть знову, то людина миттю приготується реагувати на них у відповідний спосіб. Це пояснює також той факт, чому наші найдавніші спогади стосуються страху. Вони особливо добре засідають у пам’яті, тимчасом як приємні спогади швидко загасають. Перший спогад Стівена Гокінґа, – як він у віці двох із половиною років, ридма ридаючи і загубившися з переляку серед натовпу чужих людей, стоїть сам-один і почувається покинутим. Цей механізм укорінення негативних спогадів має свої переваги, але якщо він працює гіперпродуктивно, то може зумовити депресії або посттравматичний стресовий розлад.

Багато досліджень доводять, що нестача материнської опіки під час ранньої фази розвитку дитини й депресія взаємопов’язані з маленьким гіпокампом, структурою мозку, яка відіграє вирішальну роль у регуляції процесу пізнавання, емоцій і стресу. Зменшений гіпокамп – це фактор ризику депресій. Проспективні дослідження (за піддослідними особами спостерігали від народження) демонструють, що кількість материнської турботи у три- або чотирирічних дітей – це важливий показник прогнозованого розміру їхнього гіпокампа в шкільному віці (між сімома та тринадцятьма роками). Ця кореляція у здорових дітей сильніша, ніж у дітей, які з раннього віку зіштовхнулися з депресією. У таких дослідженнях батькові сильного значення не надають. У недоглянутих дітей констатували також слабшу реакцію смугастого тіла на очікувану винагороду.

Ежен Делакруа. Паґаніні (1832). Коли батько Ніколо Паґаніні (1782–1840), робітник із Генуї, програвав гроші, Ніколо вдома били. Якщо ж вигравав і був у доброму гуморі, то іноді чудово грав на гітарі. Ніколо самотужки навчився грати на гітарі й на скрипці. Коли батько помітив талант сина, то покладав великі надії на заробіток у такий спосіб, тож страшенно тиснув на нього. Коли Ніколо тренувався недостатньо наполегливо, батько бив його палицею. У підлітковому віці Ніколо втік із дому і блукав Європою, граючи на скрипці. Він зав’яз у боргах, до того ж його підозрювали у грабунку та вбивстві. Ніколо, як і його батько, був азартним гравцем. Він відкрив у Парижі казино, яке швидко збанкротувало. Ніколо Паґаніні захворів і помітно змарнів. Саме в такому стані його намалював його друг Делакруа

Рання стимуляція довколишнім середовищем здатна принаймні частково послабити негативний вплив браку турботи. Багатоманітне, стимулююче середовище покращує в рано народжених дітей різні параметри мозку, зокрема сполучення між деякими ділянками мозку. Діти-сироти можуть помітно відставати в розвитку мозку та процесах пізнання. Розподілення занедбаних дітей у спеціальні патронатні сім’ї позитивно позначається на їхньому процесі пізнання, соціальній поведінці та контролі емоціями. Позитивний ефект зменшується зі збільшенням віку всиновленого. Перед входженням до складу патронатної сім’ї мигдалини всиновлених дітей були більшими, ніж пізніше, що свідчить про те, що вони за якийсь час навчаються краще керувати емоціями.

Жорстоке поводження з дітьми може мати фізичний, сексуальний чи психічний характер і, звісно ж, його не завжди супроводжує нехтування дитиною. У наш час можна почути про китайських матерів-тигриць, які намагаються вичавити зі своїх обдарованих дітей усі соки. Цей феномен не новий: батько Моцарта також чинив насильницький тиск на малого Амадея, а у випадку з Ніколо Паґаніні нерідко заходило ще далі. Неймовірний тиск деяких батьків на своїх талановитих дітей варто було б розглянути як підвид жорстокого поводження з дітьми.