Читать книгу Наш творчий мозок - Дік Свааб - Страница 29

Коли мова заходить про вплив культурних факторів на наш мозок, то постає запитання: ці чинники впливають на розвиток мозку лише під час чутливої фази чи з урахуванням пластичності мозку можуть діяти на його функцію і в дорослому віці? Зрештою деякі ділянки мозку, на кшталт префронтальної кори, формуються до 24-го року життя і саме тому реагують на вплив середовища довший час.

Для різноманітних механізмів мозку, як-от: візуальне сприйняття, уважність, опрацювання семантичних відношень, лічба в умі, розпізнавання облич, інтерпретація мови тіла, емпатія та музика, – характерні культурно-специфічні відмінності. Музика західної культури активує структури мозку німців інакше, ніж, наприклад, китайська. Культурні вподобання стосовно певного типу музики відображені в стимуляції системи нагород через активацію виділення дофаміну.

Генетичні пристосування до певного середовища спершу виявили не в мозку, а в інших органах. Типовий приклад спільної еволюції культури та генів – розвиток сприйняття лактози. Новонароджені спроможні перетравлювати лактозу за допомогою ферменту. Однак у дорослому віці ця здатність у деяких людей зникає. На територіях півночі Європи, де молочну худобу тримали ще 5000 років тому, досить велика частка дорослого населення через виразний ген лактози все ще може перетравлювати молоко. Натомість у Китаї серед дорослих така здатність – рідкість. Тож під час моєї першої подорожі до Китаю взяти із собою декілька красивих, запакованих у червоне кульок сиру ґауда було не найкращою ідеєю. Вони гарантовано спричиняли сильний пронос!

Зовсім недавно в тибетців виявили генетичну адаптацію до життя на великій висоті. Вони ж бо мешкають у районі Гімалаїв на висоті чотирьох-п’яти тисяч метрів. За інших обставин кисень на такій висоті зумовив би настільки сильне виділення червоних кров’яних тілець, що кров би загусла, і ризик тромбозів та інфаркту істотно би зріс. Однак приблизно 8000 років тому в гені EGLN1 відбулися дві мутації, які зменшили продукцію червоних кров’яних тілець, запобігши в такий спосіб згущенню крові. Тибетці компенсують нестачу кисню стимуляцією кровообігу, що можливо завдяки посиленому виділенню в судинних стінках молекул NO, які розширюють судини.

Культурна неврологія за останні роки інтенсивно вивчала такі форми взаємодії між генами й довкіллям, а також їхнього значення для розвитку мозку та формування різних типів поведінки. Науковці намагаються в такий спосіб пояснити різницю в способах поведінки й захворюваннях різних народів. Деякі результати цих студій я опишу нижче.

Особистісні відмінності

Як говорив нідерландський психолог Ґерт Гофстеде, різниця в культурах, серед яких зростає людина, впливає на її особистість.

Перша відмінність полягає в тому, що деякі культури облаштовані індивідуалізовано, наприклад у США, інші ж натомість – більше колективізовано, як-от азійські країни. Загалом люди західного світу більше усвідомлюють себе незалежними та сфокусованими на собі, тоді як люди східного світу частіше бачать себе в соціальному контексті.

Ця різниця між індивідуалізмом та колективізмом виникла, очевидно, через варіацію гена-транспортера серотоніну. Ця молекула важлива для дії хімічного медіатора серотоніну, який впливає на соціальну поведінку. Ген-транспортер існує у двох формах. У народів, які сильніше орієнтовані на громаду, зазвичай виявляють коротку, а в індивідуалістичних народів – довгу форму. Коротку форму супроводжує суворе дотримання соціальних норм. Варіант рецептора «соціального пептиду» окситоцину відповідає колективістському культурному світогляду у дванадцяти країнах.

Східні азійці уявляють тигра в реліктовому лісі цілісніше, тобто бачать його у своєму контексті, тимчасом як люди західного світу мислять більш аналітично і фокусуються власне на центральному об’єкті – на тигрові. Така відмінність пов’язана з різним опрацюванням тла в зоровій корі. Як показали досліди з використанням функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ), культурні риси відображені й в особливостях мереж мозку, які відповідають як за соціальні, так і за іншого типу завдання. У східних азійців задіяні ті структури мозку, які в основному займаються висновками про емоції та думки інших, тоді як у людей західного світу передусім активні структури мозку, які залучені до аналізу власних думок та емоцій.

Наступна розмежувальна ознака полягає в тому, наскільки схильні різні культури до уникнення небезпеки. Греція тут посідає чільне місце, а Сінгапур сприймає небезпеку якнайкраще. Суттєві відмінності між культурами відображає також Power Distance Index (PDI). Він вимірює, наскільки люди поважають ієрархію та авторитети. Ключовою фігурою міжнародного прикладу низького PDI став колишній нідерландський прем’єр-міністр Йооп ден Ойл, який відпочивав 1974 року в Португалії у своєму трейлері просто серед маси нідерландських відпочивальників. У країнах із високим PDI, як-от Бельгія чи Франція, таке годі й уявити.

Південна Корея належить до країн із яскраво вираженою ієрархічною свідомістю. Ситуація з Korean Air показала, наскільки небезпечним може бути вплив культури, де високо цінують авторитети, навіть якщо йдеться про кабіну пілота. Другий пілот не наважувався відкривати рота, навіть коли бачив помилки капітана або наближення небезпечної ситуації. Це призвело до цілої серії авіакатастроф. Зрештою цю проблему Korean Air таки подолала, зобов’язавши пілотів говорити одне з одним на рівні очей та англійською, а також у двосторонньому порядку контролювати та виправляти одне одного.

Серед наукової спільноти високий PDI хоч і не загрожує життю, однак пригнічує креативність співробітників, які належать до культури, яка вчить банально робити те, що говорить шеф. Хороші докторанти із західним світоглядом, наскільки мені відомо, ініціюють одразу ж після залучення до нових наукових проектів зміну правил. Наукова робота в Китаї пов’язана з високим PDI. Передусім я пояснюю китайському докторантові, що поводитися зі мною ввічливо – заборонено, і я особливо високо оціню, якщо він зможе мені довести, що я помилився (а таке час від часу трапляється), або ж зможе запропонувати кращу альтернативу. Іноді дивуєшся, коли незабаром вони набираються сміливості вступати зі мною в палкі дискусії, як зростають у науковій компетенції і як отримують задоволення від критичного прочитання наукової літератури. Тож такі культурні особливості, принаймні частково, таки можна змінити.

А втім, на сході незмінним залишається піднесення вчителя на п’єдестал. Щоразу 10 вересня, на День учителя, я одержую на електронну пошту милі листи від колишніх китайських студентів. Від студентів із плеяди інших країн такого прояву поваги я не отримував жодного разу. Між іншим, мати теж посідає в ієрархії східних країн високий ранг. Її фото активує в китайському мозку ті самі структури, що й фото зіркових знаменитостей, чого не трапляється в мозку людей західного штибу.

Культура та хвороби мозку

На сьогодні в картині психічних захворювань теж спостерігають великі відмінності між популяціями. Так само варіюється, принаймні частково, наявність у різних етнічних групах гена CYPA6, відповідального за схильність до нікотинової залежності. Варіанти цього гена, які зменшують ризик залежності від нікотину, у європейців та африканців трапляються рідко (десь у 3 %), а в японців та корейців – частіше (близько 24 %).

Так само схильність до дискримінації пов’язана з генетичними особливостями. Люди з коротким варіантом гена-транспортера серотоніну більше схильні до дискримінації, а частота, з якою виникає цей поліморфізм, відрізняється залежно від групи населення. Щодо цього слід наголосити, що в нашому мозкові та поведінці немає жодного окремого гена, який би відповідав за конкретний спосіб поведінки. Різниця в поведінкових типах базується на сукупності генів та на інших факторах.

Іммігранти, які входять до складу етнічних меншин, підлягають більшому ризику захворіти на шизофренію, ніж місцеве населення, хоча передумови цієї хвороби переважно закладені генетично. І винен тут потужніший стрес, з яким ті зіштовхуються. Фактом є те, що в Німеччині в поясній корі іммігрантів констатують сильніші реакції на стрес, ніж у корінного населення.

Припущення, які дедалі дужче поширюють, що, мовляв, у народів із колективістським баченням світу, як-от у Китаї, менший ризик захворіти на депресії, нічим не доведені. Навпаки, психічні захворювання у цій країні все ще підпадають під табу, свідченням чого є дефіцит документації та лікування. Це принаймні частково пояснює велику кількість самогубств у Китаї, переважно в пацієнтів із депресією. Сьогодні там намагаються діагностувати та підтримувати депресивних людей, які бояться тавра психічного розладу, за допомогою смартфонів.