Читать книгу Наш творчий мозок - Дік Свааб - Страница 28

У країнах, що розвиваються, зростає 200 мільйонів дітей, які не мають змоги розвинути свій талант через крайню бідність, серед якої вони живуть. Але і в багатих Нідерландах близько 10 % дітей зростає в бідності, а отже, в середовищі, яке пропонує їм менше стимулів, менше іграшок, книг та освіти, ускладнений доступ до комп’ютерів, менше подорожей та нечасту участь у спортивних гуртках.

Дослідження доводять, що мешканці міського району Тарвевійк на півдні Роттердама помирають у середньому на сім років раніше за мешканців кварталу Несселанде на півночі Роттердама (NRC.Next, 24 червня 2014). У Несселанде чоловіки досягають у середньостатистичному зрізі 81 року, тимчасом як у районі Тарвевійк не доживають і до 74 років. Різниця в тривалості життя жінок теж чимала. Сімейний лікар Набіль Банталь працює в обох районах. Він дійшов такого висновку: «У Несселанде живуть, а на півдні Роттердаму виживають».

Професор Лекс Бурдорф з Університету імені Еразма Роттердамського наводить цілу низку пояснень такої різниці у тривалості життя. На його думку, п’ять із половиною років різниці можна пояснити індивідуальними особливостями та поведінкою мешканців; півтора року зумовлені наявним (наприклад, менш зеленим) місцем проживання. Найчіткішу кореляцію з тривалістю життя демонструє відповідний рівень освіти. Зміна місця проживання як окремий чинник не матиме аж такого впливу. Соціоекономічне несприятливе становище нерідко йде вкупі з нездоровим способом життя. Люди з гіршою освітою більше курять, частіше не мають роботи або виконують фізично важку роботу, живуть у поганих побутових умовах і місцевості та значно рідше мають відчуття контролю над власним життям. Незакінчена освіта або безуспішний пошук роботи створюють додатковий негативний стрес.

Рання стимуляція дітей чітко взаємопов’язана із соціоекономічним статусом сім’ї. Американське дослідження з використанням МРТ задокументувало, що діти із сімей із малим доходом у віці від п’яти місяців до чотирьох років мали у скроневій та тім’яній частках менше сірої речовини (тобто клітин мозку та їхніх зв’язків), їхній мозок ріс повільніше, а сповільнення росту супроводжували гірший розвиток мовних навичок та екзекутивних функцій, зокрема виникали проблеми з поведінкою. З іншого дослідження випливало, що в сім’ях із меншим доходом невеликі відмінності в прибутках членів сім’ї між третім та двадцятим роками життя спричиняли значні відмінності в розмірі тих ділянок мозку, що пов’язані з мовленням, читанням, виконавчими функціями та просторовою уявою. У сім’ях із високим доходом такі відмінності були набагато меншими.

У здорових з погляду неврології чоловіків із бідних районів шотландського Ґлазґо в дорослому віці деякі ділянки мозку в різних місцях були меншими та/або тоншими. Привертає увагу різниця у тривалості життя між привілейованими та депресивними районами Ґлазґо – 29 років.

Соціоекономічний статус чітко співвідноситься з IQ, розвитком мовлення і шкільною освітою. Дослідження близнюків і молекулярно-генетичні студії, пов’язані з вивченням поширення однонуклеотидного поліморфізму (SNP), дозволяють простежити чіткий взаємозв’язок між генетичними факторами з одного боку та з соціоекономічним статусом, освітою й інтелектом – з іншого. Вплив факторів середовища в ранньому дитинстві на соціоекономічний статус у дорослому віці підтверджує ще й те спостереження, що бідність, пережита в ранньому віці, має кращі прогностичні показники, ніж бідність на пізніших стадіях розвитку. Однак теми можливої взаємозалежності між нездоровим способом життя та важливими генетичними задатками це дослідження не порушувало.