Читать книгу Наш творчий мозок - Дік Свааб - Страница 37

За наш мозок з його безмежним потенціалом та за його індивідуальні відмінності, зумовлені еволюцією, нам варто дякувати, як довів Дарвін, процесу випадкових мутацій і відбору найбільш підхожих варіантів. У ході еволюції наш мозок ставав більшим із неймовірною швидкістю, а його функціональні можливості зросли до безмежності. Усього за три мільйони років вага нашого мозку збільшилася втричі: від 500 грамів – ваги, яку досі вважають нормальною у великих мавп, як-от шимпанзе та орангутани, – до 1500 грамів у сучасної людини.

Протягом цих трьох мільйонів років ми утворювали, крім тканини мозку, необхідної для регуляції тіла, «додаткову» мозкову тканину, за допомогою якої ми могли краще думати й розв’язувати складніші завдання. Еволюційний тиск, який зумовив такий швидкий ріст нашого мозку, полягав у перевагах, які більший мозок міг запропонувати соціальній, складній спільноті.

Збільшення розміру мозку – це не єдине, що робить нас людиною. Адже бувають люди, мозок яких не більший за мозок шимпанзе, але щодо решти – у них нормальна структура людського мозку. На відміну від шимпанзе, такі «мікроцефальні» люди вміють хоча б говорити. Мозок неандертальців був більший за наш, хоча когнітивно вони не могли складати конкуренцію нам, Homo sapiens. Bigger не завжди better[8]. Відмінними будуть і певні основоположні характеристики будівельних каменів мозку – нервових клітин: наприклад, у людини вони передають інформацію вдесятеро швидше, ніж у мишей.

Найкраща адаптація до середовища не завжди означає збільшення мозку. Усе залежить від умов проживання. Для тварин, яким у пошуках поживи доводиться пірнати під воду, малий мозок буде перевагою, адже якщо він менший, то і споживання кисню помітно менше, тож вони можуть не виринати на поверхню довше. Наочний приклад – черепаха, яка завдяки своєму маленькому мозкові живе без змін уже 200 мільйонів років. Юджин Д. Робін назвав цей феномен the evolutionary advantage of being stupid[9]. Існують черепахи, які можуть протриматися під водою навіть цілий тиждень. Після того, як кисень через декілька годин використано, черепаха активує іншу систему, яка надаватиме їй енергію, навіть без кисню. Ідеться про анаеробний гліколіз. Хоч він постачає й небагато енергії, однак її цілком достатньо для мозку маленького розміру. Вищі когнітивні функції з таким малим забезпеченням енергією були б неможливими.

Попри це в середовищі людей побутує правило bigger is better. Міхаель Гофман підрахував, що поверхня кори нашого головного мозку сьогодні становить 200 см2. Кубічний міліметр кори мозку, сірої речовини, містить 50 000 нейронів та 50 × 106 синапсів. Кора головного мозку складається всередину – неймовірна стратегія, щоб помістити цю величезну площу в компактному черепі. Завдяки складчастій структурі сполучення між окремими функціональними одиницями кори мозку можуть бути короткими, інформація може передаватися швидше, а мозок працюватиме ефективно. Клубок зім’ятого паперу підпадає під ті ж закони масштабування, що й складки neocortex (нової кори). У ході еволюції наш мозок став настільки великим, що сполучення між частинами кори мозку та білої речовини стали надто довгими. Саме тому надання спеціалізації окремим частинам мозку стало ефективнішим. Наприклад, мовні центри мозку виникли виключно в його лівій частині.

То чи досягнуто межу людського інтелекту, чи еволюція нашого мозку триватиме далі? Як підрахував Міхаель Гофман, теоретично еволюція може продовжуватися. Наш мозок міг би стати ще у два-три рази більшим за той, який є зараз. Але найпізніше тоді він би досягнув максимальної потужності обробки інформації. Бо сполучення ставали б дедалі довшими, а для певної реакції потрібно було б більше часу. Подальше збільшення мозку з одночасним покращенням його функціональності було б можливим лише тоді, коли конструкція мозку повністю б змінилася, а в ході еволюційного розвитку очевидно, що такого не станеться.

Тож теоретично можна говорити про наступний розвиток нашого мозку, але чи станеться так фактично? Для подальшого росту йому потрібно мінімум три ключових фактори: 1) яскраво виражена відмінність між індивідами; 2) ізоляція груп людей у їхньому середовищі проживання, адже інакше нових типів людей не виникне; 3) різка вирішальна зміна умов проживання, завдяки якій став би можливим відбір генетично пригожих молодих індивідів, які б пережили катастрофу й могли б розмножуватися. На моє переконання, нам не варто очікувати подальшої еволюції нашого мозку. Мою думку поділяє також Стів Джонс, добре обізнаний у цій темі, адже працює професором генетики в Лондонській лабораторії імені Ґальтона, названій на честь племінника Дарвіна Френсіса Ґальтона, який першим займався євгенікою – покращенням людської раси – і притримувався типових для того часу расистських ідей.

Фактично ж існують аргументи на користь того, що мозок Homo sapiens еволюційно більше не розвиватиметься. Перший аргумент вказує на те, що відмінність між індивідами значно зменшилася, коли декілька десятків людей приблизно 65 000 років тому емігрували з Африки. Через змішування етносів і народів ця різниця постійно зменшується, зрештою аж настільки, що Європа за декілька століть стане одним інбредним регіоном. Звісно, ще ніколи не було так багато людей, як сьогодні, і ще ніколи не виникало стільки нових мутацій. Однак цей процес проходить досить повільно. Середня швидкість мутації на одну ланку ДНК – приблизно одна п’ятисотмільйонна за рік, а мутації наразі більше не мають шансів відбуватися в межах ізольованої групи.

Мутація передусім повинна дістати нагоду помножитися, а це можливо лише в умовах ізоляції. Тож другий аргумент стосується того, що кількість ізольованих місцевостей, на яких мешкають групи людей, швидко зменшилася. Природних бар’єрів, як-от гори та річки, більше не достатньо для ізоляції окремих груп людей. Світ перетворився на одне велике село.

Третій аргумент полягає в тому, що ми були настільки успішними в розвитку допоміжних засобів, що наша боротьба за виживання сьогодні вже давно не така драматична, якою була ще 10 000 років тому. Природний добір під час розмноження дає різні шанси, однак нині це правило більше не діє, адже кожен після народження має приблизно однакові шанси на виживання і має більш-менш однакову кількість дітей. Сучасна людина після переїзду з Африки анулювала навіть тиск природного добору на ті групи, з яких вона походить, убиваючи своїх конкурентів або асимілюючись із ними, як це було з неандертальцями. Тож схоже на те, що еволюція нашого мозку, принаймні в розвинутих країнах і в найближчому майбутньому, зупиниться.

Завдяки великій варіативній різноманітності своїх предків сучасна людина змогла розвиватися в еволюційному процесі то конкуренції, то природного добору. У кого був більший мозок, той зміг вижити в цій складній соціальній формації, решта ж у процесі еволюції відійшла у вічність. Комплексність суспільства зростає як і до того, ба навіть більше – завдяки широкій спеціалізації експертів і глобалізації інноваційних процесів вона набирає більшого темпу. Еволюційне збільшення мозку, процес, який з огляду на три мільйони років був досить-таки коротким, не може крокувати в ногу з таким темпом – адже суспільство протягом 20 000 років повністю змінилося зі швидкістю, що експоненційно зростала.

Чи зможемо ми в майбутньому вживляти чіпи, щоб покращити в такий спосіб функції мозку, чи, може, нам вдасться стимулювати його ріст через генетичні маніпуляції? Поки що це, як то кажуть, вилами по воді писано. Останній метод уже випробовують на мишах. Маленький шматочок ДНК людини, який відіграє важливу роль під час ранньої фази розвитку кори мозку, вживляють у геном миші. В ембріонів мишей із людським геном і справді виростає більший мозок, але чи матимуть вони згодом ще й кращий мозок – час покаже.

Різноманіття варіантів, яке стало рушійною силою нашої еволюції, все ще існує й існуватиме завжди. Однак природний добір, який також був необхідним для продовження розвитку нашого мозку, сьогодні більше не відбувається, тому еволюція нашого мозку зупинилася. Сама по собі це не проблема, адже культурний розвиток іде далі завдяки винайденим нами технікам, які дозволяють зберігати всі знання й досвід. Це знову надає нам змогу, на основі здобутого попереднім поколінням, зробити наступний крок у власному розвиткові.