Читать книгу Клуб убивств по четвергах - Ричард Осман - Страница 13

У Куперс-Чейзі завжди прокидаються рано. Коли лисиці закінчують нічні обходи, а пташки перегукуються першим потьохкуванням, тоді ж свистять і перші чайники, а в завішаних вікнах проглядає неяскраве світло ламп. Перші суглоби хрускотом вітають новий день.

Тут ніхто не давиться грінкою, біжучи на ранкову електричку до роботи, ніхто не пакує дітям обід, доки ті ще сплять, – але однаково є що робити. Багато років тому всі тутешні прокидались би рано, тому що справ було багато, а годин у добі мало. Тепер тут прокидаються рано, бо справ багато, а днів залишилося скільки їх там є.

Ібрагім завжди встає до шостої. Басейн не відкривають раніше за сьому з міркувань здоров’я та безпеки. Він без успіху обстоював думку про те, що ризик втопитися без нагляду видається крихтою на тлі ризику померти від серцево-судинної, респіраторної або кровоносної недуги через брак регулярних вправ. Навіть вивів алгоритм, який доводив, що цілодобово відкритий басейн зменшить загрозу життю жителів на тридцять один і сім десятих відсотка порівняно з таким, що закривається на ніч. Комітет дозвілля й рекреаційних вигод лишався незворушним. Ібрагім розумів, що в них руки зв’язані різноманітним законодавством, і не ображався. Алгоритм було дбайливо збережено до того часу, коли зможе знову знадобитися. Завжди є що робити.

– У мене для тебе є робота, Ібрагіме, – каже Елізабет, відпиваючи м’ятного чаю. – Тобто, робота для тебе і Рона, але я призначаю головним тебе.

– Дуже мудро, – погоджується Ібрагім, киваючи, – як на мою скромну думку.

Елізабет зателефонувала йому напередодні ввечері й переказала новину про Тоні Каррена. Вона почула її від Рона, який почув її від Джейсона, який почув її від джерела, яке ще слід задокументувати. Мертвий на власній кухні, травма голови від удару твердим предметом, знайшла дружина.

Ібрагімові зазвичай подобається в таку пору доби переглядати записи про старих, а іноді й нових пацієнтів. У нього досі є кілька клієнтів, і коли вони мають таку потребу, то приїздять до Куперс-Чейза й усідаються в обтерте крісло під картиною з вітрильником – обидва предмети супроводжують Ібрагіма вже майже сорок років. Учора Ібрагім читав записки про свого старого клієнта, менеджера «Мідленд Банк» із Ґодалмінга, який прихищав бродячих собак, а тоді якось на Різдво убив себе. Але цього ранку почитати не вийшло, думає Ібрагім. Разом зі сходом сонця прибула Елізабет. Порушення графіка кидає виклик його денному ритмові.

– Мені лише треба, щоб ви збрехали старшому офіцеру поліції, – каже Елізабет. – Вам можна таке довірити?

– Коли це ти не могла мені таке довірити, Елізабет? – питає Ібрагім. – Коли я тебе підводив?

– Таки ніколи, Ібрагіме, – погоджується Елізабет. – Тому мені й подобається мати тебе поруч. А ще ти дуже добре заварюєш чай.

Ібрагім знає, що він у надійних руках. Багато років він рятував життя і душі й був хорошим фахівцем, і саме тому навіть зараз дехто ладний проїхати багато кілометрів повз старий телефонний автомат і фермерську лавку, звернути праворуч одразу за мостом, а тоді ліворуч коло дерев’яної автобусної зупинки, щоб тільки поговорити з вісімдесятирічним психотерапевтом, який давно вийшов на пенсію.

Іноді він зазнає невдачі – а хто в цьому світі її не зазнав? – і саме по такі матеріали зазвичай тягнеться рано-вранці Ібрагім. По менеджера з банку, який сидів в обтертому кріслі, плакав і не міг бути врятований.

Але цього ранку пріоритет інший, він це розуміє. Цього ранку «Клуб убивств по четвергах» має живу й гарячу справу. Не якісь пожовклі залапані сторінки з іншої епохи. Справжня справа, справжній труп і справжній убивця, який поки що на волі.

Цього ранку Ібрагім потрібен. Заради цього він живе.