Читать книгу Клуб убивств по четвергах - Ричард Осман - Страница 25

Ось чого я не очікувала від дня, коли їла вранці мюслі. Спочатку та справа із черницями, а тепер це.

Якщо ви подумали, що я їм мюслі щоранку, то ви подумали неправильно, але сьогодні я їх таки їла й потім не шкодувала – як виявилося, їхня енергія мені знадобилася. Зараз уже по десятій вечора, а я щойно повернулася додому. Ну хоч подрімала трохи в поїзді, коли верталися.

Сьогодні вранці я підстригалася в Ентоні. Ми вже майже закінчили й саме чудово базікали, коли хто ж тут надійшов, як не Елізабет з господарською сумкою і термосом – обидва предмети з нею не асоціюються. Вона сказала мені, що по нас уже їде таксі, тож щоб я приготувалася провести день на виїзді. Я навчилася спонтанності, відколи перебралася до Куперс-Чейза, тож і оком не блимнула. Тільки спитала, куди ми їдемо, щоб мати уявлення про погоду і т. д., а вона сказала «до Лондона». Що мене здивувало, але пояснювало термос. Я добре знаю, яким буває Лондон, тож заскочила додому й накинула хороше пальтечко. І дяка небу за це!

Ми й досі користуємося таксі із сусіднього Робертс-бриджа, хоч вони якось завезли Ронову онучку не на той вокзал, але варто визнати, що вже виправилися. Хамед – наш водій – сомалієць, і схоже, що в Сомалі дуже гарно. Елізабет там бувала (не дивина), і вони добряче побалакали. Хамед має шістьох дітей, і старший – сімейний терапевт у Чизлгерсті, якщо ми знаємо, де це? Якось я бувала там на багажниковому розпродажі, тож принаймні тут змогла докинути слівце.

Елізабет увесь цей час чекала, щоб я спитала, куди ми їдемо, але я не піддалася. Їй подобається бути головною, і, зрозумійте мене правильно, мені теж подобається, коли вона за головну, але коли-не-коли не зашкодить давати знати й про своє існування. Мені здається, що вона подоброму мною попихає. Ніколи не вважала себе попихачкою, але що більше часу проводжу з Елізабет, то більше думаю, що, мабуть, так і є. Можливо, якби я мала натуру Елізабет, то теж побувала б у Сомалі? Це просто приклад того, що я маю на увазі.

У Робертсбриджі ми сіли на потяг (електричка о 09:51), і Елізабет розкололася ще до Танбридж-Веллса й усе мені розказала. Ми їхали побачитися з Джоанною.

Джоанна! Моя дівчинка! Можете уявити мої запитання. Елізабет знову повернула мене туди, де їй це було вигідно.

То чому ми їхали побачитися з Джоанною? Наскільки я зрозуміла, ось що трапилося.

Елізабет пояснила – коли вона пояснює, то все на світі звучить дуже розважливо, – що про багато чого в цій справі ми знаємо те саме, що й поліція, і що так краще для всіх. Однак було б також добре, якби в дечому ми знали більше за поліцію. Раптом колись нам доведеться «обмінятися інформацією». Якщо вірити Елізабет, це може бути корисно, тому що Донна, на жаль, занадто обачна й не розказує нам усього. Врешті-решт, хто ми такі?

На думку Елізабет, великою прогалиною в наших знаннях були фінансові дані компаній Ієна Вентема. Чи не може в них бути корисного зв’язку між Вентемом і Тоні Карреном? Причини для їхньої сварки? Мотиву для вбивства? Нам було важливо дізнатися.

Для цього Елізабет, звісно, роздобула детальні фінансові виписки про компанії Ієна Вентема. Правдами та, що ймовірніше, неправдами. Усе було в товстій блакитній теці – звідси господарська сумка, яку вона поставила на порожнє сидіння коло себе. Я не згадала, але ми їхали першим класом. Я сподівалася, що хтось підійде й попросить мене показати квиток, але цього так і не сталося.

Елізабет продивилася всю ту купу фінансової макулатури й нічого там не розібрала. Їй потрібен був хтось такий, хто зміг би глянути й пояснити, що там і скільки. Чи є щось незвичайне? Щось таке, у що ми могли б глибше закопатися на дозвіллі? Елізабет була певна, що десь у тих записах приховані якісь зачіпки. Але де саме?

Я спитала, чи той чоловік, який знайшов для неї ці документи, не міг би упоратись із цим завданням. Елізабет сказала, що, на жаль, та людина була винна їй одну послугу, а не дві. Вона також здивувалася, що я сказала «чоловік», зважаючи на мої погляди. Вона мала рацію, це справді було доволі дискримінаційно, але я впевнена, що то був чоловік, і вона підтвердила моє припущення.

Десь коло Орпінґтона я і собі не витримала й спитала, чому саме Джоанна. Отож Елізабет навела свої причини. Нам потрібен був хтось, хто розбирається в сучасній діловій бухгалтерії і знає, як оцінювати компанії, а Джоанна, вочевидь, підходить за обома критеріями. Чи не сидів Вентем у скруті? Чи не був винен гроші? Чи нема на обрії планів на подальшу забудову? Чи вони профінансовані? Нам потрібен був хтось, кому ми могли б абсолютно довіритися, і в цьому Елізабет точно вгадала із Джоанною. Джоанна буває багато якою, але вона ніколи не видасть чужої таємниці. Нарешті, нам потрібен був хтось, до кого можна було дістатися швидко й хто був винен нам послугу. Я спитала Елізабет, яку послугу нам винна Джоанна, і вона сказала, що тут працює загальнолюдська провина дитини, яка не досить часто навідує матір. Тут вона теж прочитала Джоанну як книжку.

Як сказала Елізабет, шукану людину можна було описати словами «прискіплива, вірна, десь неподалік».

Хай там як, вона написала Джоанні електронного листа й не побажала слухати відмов. Вона сказала Джоанні не говорити про це зі мною, щоб зробити приємний сюрприз – отак воно й вийшло.

Усе це імовірно на папері, а Елізабет і говорити вміє переконливо. Але я й на хвильку не купилася. Я не сумніваюся, що для цього завдання вона могла б знайти чимало кращих кандидатів. Хочете правду? Я думаю, що Елізабет просто хотіла познайомитися з Джоанною.

Проти чого я, до речі, не заперечую. Для мене то була нагода побачити Джоанну й похвалитися нею перед Елізабет. Ще й без ніяковості, яка б давила на мене, якби таку зустріч намагалася влаштувати я сама. Коли я щось таке задумую, воно так чи інак виходить недобре, а Джоанна тільки дратується.

Крім того, сьогодні я не збиралася говорити з Джоанною про її роботу, нового хлопця чи новий будинок (в Патні – я там не була, але вона присилала мені фото, а ще ми потроху говоримо про Різдво). Я мала обговорювати вбивство. Спробуйте поводитися як крутий підліток, коли когось убили. Щасти тобі, дорогенька, як то кажуть.

Ми прибули на Черінґ-Кросс на чотирнадцять хвилин пізніше через «уповільнене виконання рейсів на цій лінії», про що Елізабет добряче побурмотіла. Мені в потязі не знадобилося до туалету, яке щастя. Минулого разу я була в Лондоні вже доволі давно – на «Хлопцях з Джерсі» з нашою компанією. Ми зазвичай їздили три чи чотири рази на рік, якщо вдавалося. Нас було четверо. Ми дивилися денний сеанс і поверталися потягом до початку вечірньої пікової години. У «Марксі» продають джин із тоніком у банці, ви ніколи не пробували? Ми тоді пили їх, вертаючись потягом додому, й хихотіли, наче дурненькі. Наша компанія вже геть зникла. Два раки й інсульт. Ми не знали, що «Хлопці з Джерсі» стануть нашою останньою поїздкою. Завжди усвідомлюєш, коли в тебе щось уперше, так? Але рідко розумієш, що цей раз – останній. Хай там як, шкода, що я не зберегла програмку.

Ми сіли в чорний кеб (що ж іще?) й рушили до Мейфер. На Карзон-стріт Елізабет вказала на будівлю, в якій працювала. Її закрили в 1980-х заради оптимізації.

Я й раніше бувала в Джоанни на роботі, але тоді вони тільки переїхали. Відтоді тут обновили інтер’єр, і тепер у них стоїть стіл для тенісу, а поруч можна просто пригоститися якимось напоєм. А ще є ліфт, у якому можна просто назвати поверх замість того, щоб тиснути кнопку. Це не для мене, але все одно – шик.

Я знаю, що іноді надто розводжуся про неї, але мені справді було так приємно побачитися з Джоанною. Вона навіть обійняла мене як годиться, тому що ми були не самі. Тоді Елізабет майнула до вбиральні (я сходила на Черінґ-Кросс, щоб ви не подумали, буцім я надлюдина). Щойно вона відійшла так, що не могла нас чути, Джоанна засяяла усмішкою.

– Мамо! Убивство? – сказала вона. Або щось таке. Вона знову була як дитина, яку я пам’ятаю з давніх часів.

– Йому провалили голову, Джоджо. І таке буває, – відповіла я, достеменно так і сказала. Думаю, той факт, що вона не скривилася негайно і не заборонила кликати її «Джоджо», говорить дуже багато. (Примітка: я відчула й побачила, що вона стала трохи худа, тож мені здається, що з новим хлопцем у неї не все добре. Я ледь не скористалася нагодою щось про це сказати, але нагадала собі не випробовувати удачу).

Ми сиділи в кімнаті для нарад, і стіл у ній був зроблений з крила літака. Я добре розуміла, що не слід робити із цього казна-що перед Джоанною, але то справді було щось дуже особливе. Я сиділа собі так, ніби бачу столи з літаків по сім разів на тиждень.

Елізабет уже переслала Джоанні всі файли, а та передала їх Корнелію, який працює з нею. Корнелій, до речі, американець – якщо вас зацікавило, звідки в нього таке ім’я. Він спитав Елізабет, де вона добула всі ці документи, а вона відповіла: «В Реєстраційній палаті». Він сказав, що такі документи в «Реєстраційній палаті» не дістанеш, а вона відповіла, що звідки їй про це знати, вона всього лиш сімдесятишестирічна жінка.

Я надто довго про це розводжуся. Якщо коротко, то компанії Вентема були в дуже добрій формі. Він знав, що робив. Але Корнелій таки знайшов одну-дві цікаві речі, про які ми розкажемо поліції, коли вона нас навідає. Ці речі поповнили велику синю теку Елізабет.

Джоанна була весела, дотепна й відкрита. Я вже була думала, що вона розгубила і веселощі, й дотепи, але ні, все на місці. Може, вона їх губила тільки зі мною?

Я й раніше говорила з Елізабет про Джоанну. Про те, як відчуваю, що ми не настільки близькі, як мали б бути, як нібито бувають близькі інші матері й доньки. Елізабет вміє зробити так, щоб вам хотілося видати правду. Вона знала, що я трохи сумувала. Я не думала про це аж дотепер, але зараз мені цікаво, чи Елізабет не влаштувала всю цю мандрівку тільки заради мене. Справді, дуже багато людей могли вказати нам на те, про що розповів Корнелій. Тож, мабуть, що так? Не знаю.