Читать книгу Клуб убивств по четвергах - Ричард Осман - Страница 20

Донна робить двом гóстям знак сідати. Вони зайшли до кімнати для допитів «Б», схожого на коробку приміщення без вікон, до підлоги якого прикручений дерев’яний стіл. Джойс озирається довкола з туристичним ентузіазмом. Елізабет спокійна, наче в себе вдома. Донна стежить за важкими дверима, вичікує, поки ті зачиняться. Щойно вони клацають, переводить погляд прямо на Елізабет.

– То ви тепер черниця?

Елізабет швидко киває й підіймає пальця на знак того, що це хороше питання.

– Донно, як будь-яка сучасна жінка, я можу бути ким завгодно, коли треба. Хамелеони мимохіть, чи не так? – Вона виймає з внутрішньої кишені куртки блокнот з ручкою і кладе їх на стіл. – Але за цю іпостась треба дякувати Джойс.

Джойс і досі роздивляється кімнату.

– Усе точнісінько так, як показують по телевізору, констеблю де Фрейтас. Як чудово! Тут, мабуть, так весело працювати.

Донна не поділяє цього захоплення.

– Отож, Елізабет. Хтось украв вашу сумочку?

– Ні, люба, – каже Елізабет. – Боже допоможи тому, хто спробує вкрасти мою сумочку. Навіть уявити важко.

– Тоді чи можу я спитати, що ви двоє тут забули? Мені треба закінчити іншу роботу.

Елізабет киває.

– Аякже, це дуже справедливо. От я тут, тому що хотіла поговорити з тобою про дещо. А Джойс приїхала заради шопінгу, наскільки я розумію. Джойс? Я тут подумала зараз, що навіть не спитала тебе.

– Я люблю ходити до «Усе, що з пульсом», веганської кав’ярні. Ви її знаєте?

Донна дивиться на годинник, а тоді схиляється вперед.

– Гаразд, ось вона я. Якщо хотіли поговорити, то починайте. Даю вам дві хвилини, а тоді повертаюся до пошуків злочинців.

Елізабет легенько плескає в долоні.

– Пречудово! Отже, спершу скажу таке. Годі вдавати, що ти не рада знову нас бачити, бо я знаю, що це не так. Ми теж раді знову тебе бачити. Нам усім буде набагато веселіше, якщо ми зможемо це визнати.

Донна не відповідає. Джойс нахиляється до диктофона, що стоїть на столі.

– Для протоколу: констебль де Фрейтас відмовляється відповідати й силкується приховати легеньку усмішку.

– А по-друге, але воно пов’язане з попереднім, – продовжує Елізабет, – від чого б ми тебе не відволікали, я точно знаю, що це не пошуки злочинців, а щось нудне.

– Не коментуватиму, – незворушно відбиває Донна.

– Ти звідки, Донно? Можна називати тебе Донною?

– Можна. Я з півдня Лондона.

– Перевелася з тамтешньої поліції?

Донна киває. Елізабет робить помітку в блокноті.

– Ви записуєте? – питає Донна.

Елізабет киває.

– А чому? І чому до Фейргейвена?

– Це історія на інший раз. Я відповім на ще одне запитання, а тоді піду. Хоч би як з вами не було весело.

– Аякже, – відказує Елізабет. Вона закриває блокнот і поправляє окуляри. – Ну, в мене радше твердження, але обіцяю закінчити його запитанням.

Донна перевертає руки долонями вгору, запрошуючи Елізабет вести далі.

– Ось що я бачу, і впевнена, що ти зупиниш мене, коли я скажу не те. Тобі двадцять з гаком, ти справляєш враження панянки з гострим розумом та інтуїцією. А ще дуже доброї, але й дуже корисної, якщо починається бійка. З причин, до яких ми ще доберемося, ти майже напевне мала приречені стосунки з кимось, тож поїхала з Лондона, життя й робота в якому, на мою думку, підійшли б тобі якнайкраще. Ти опинилася тут, у Фейргейвені, де злочини дрібні, а злочинці дріб’язкові. І от ти тиняєшся тутешніми вулицями. Може, наркоман десь украде велосипед, Донно, може, хтось поїде із заправки, не заплативши, або, може, в пабі поб’ються через дівчину. Лишенько, ох і нудьга. З причин, які для нас неважливі, я колись три місяці працювала в барі у колишній Югославії, і в мене мозок аж верещав, так просив якоїсь події, стимуляції, чогось незвичайного. Звучить знайомо? Ти живеш сама в орендованій квартирі, а друзів у цьому місці завести не вдалося. Більшість колег у відділку для тебе трохи застарі. Я впевнена, що той молодий констебль, Марк, запрошував тебе кудись, але він же ніяк не здатний дати раду дівчині з південного Лондона, тож ти мусила відмовитися. Вам через це й досі ніяково. Бідолашний хлопчик. Твоя гордість ще довгенько не дозволить тобі повернутися до поліції Лондона, тож поки ти застрягла тут. Тебе й досі вважають новенькою, тож перспектива підвищення доволі далека – плюс той факт, що ти тут не дуже популярна, бо в глибині душі кожен розуміє, що ти зробила помилку й шкодуєш, що тут опинилася. Але й навіть піти не можеш, бо як же викидати геть усі ті важкі роки в охороні правопорядку тільки через те, що повернула не туди? Тож ти вдягаєш уніформу і вчасно приходиш на зміну за зміною, стиснувши зуби й чекаючи, чи не станеться щось надзвичайне. Наприклад, з’явиться псевдочерниця, яка вдає, що в неї вкрали сумочку.

Елізабет здіймає брову до Донни, вишукуючи відгук. Донна абсолютно непроникна, абсолютно незворушна.

– Я чекаю на обіцяне запитання, Елізабет.

Елізабет киває й знову розкриває блокнот.

– Питання таке: ти хотіла б розслідувати вбивство Тоні Каррена?

Западає тиша. Донна повільно сплітає пальці й підставляє їх до підборіддя. Вона уважно оглядає Елізабет, перш ніж заговорити.

– Убивство Тоні Каррена вже розслідує сформована команда, Елізабет. Дуже кваліфікована й спеціалізована. Я недавно віднесла їм чай. У тій команді нема вільного місця для констебля, яка цокає язиком щоразу, коли її просять зробити копії документів. Ви ніколи не думали, що вам насправді не дуже відомо, як працює поліція?

Елізабет записує це й одночасно говорить:

– Гм, це можливо. Як усе, мабуть, заплутано. Але ж і дуже весело, як я розумію?

– Я теж так розумію, – погоджується Донна.

– Кажуть, що йому провалили голову, – говорить Елізабет. – Великим гайковим ключем. Ти можеш це підтвердити?

– Без коментарів, Елізабет, – каже Донна.

Елізабет припиняє писати й знову підводить погляд.

– То ти б не хотіла бути частиною тієї команди, Донно?

Донна починає барабанити пальцями по столу.

– Гаразд. Припустімо, що мені б хотілося взяти участь у розслідуванні вбивства…

– Саме так, припустімо. Почнемо звідти й побачимо, куди прийдемо.

– Ви ж розумієте, як працює система розслідування злочинів, Елізабет? Я не можу просто взяти й попроситися до конкретного розслідування.

Елізабет усміхається.

– Ой леле, не турбуйся про це, Донно. Про це подбаємо ми.

– Ви можете про це подбати?

– Думаю, що так, можемо.

– Як? – питає Донна.

– Ну, завжди є якийсь спосіб, чи не так? Але тобі було б цікаво? Якби ми могли це влаштувати?

Донна озирається на надійно зачинені важкі двері.

– Коли ви могли б це влаштувати, Елізабет?

Елізабет дивиться на годинник і легенько знизує плечима.

– Мабуть, за годину чи десь так.

– І ця розмова ніколи не вийде за межі цієї кімнати?

Елізабет прикладає пальця до губів.

– Тоді так. Так, будь ласка. – Донна щиро й відкрито підносить вгору долоні. – Мені дуже-дуже хотілось би ловити вбивць.

Елізабет усміхається й повертає блокнот до кишені.

– Тоді все шикарно. Я так і подумала, що правильно прочитала ситуацію.

– А вам із цього що? – питає Донна.

– Нічого, крім радості прислужитися новій подрузі. І ми іноді питатимемо те чи це про розслідування. Просто щоб задовольнити цікавість.

– Ви ж знаєте, що я не матиму права розповідати нічого конфіденційного? На таку угоду я не можу пристати.

– Обіцяю тобі, нічого непрофесійного. – Елізабет хреститься. – Слово божої жінки.

– Кажете, десь за годину?

Елізабет дивиться на годинник.

– Думаю, що так. Як на дорожні обставини.

Донна киває, ніби це все пояснює.

– Але щодо вашої невеликої промови, Елізабет. Не знаю, чи вона мала вразити мене, а чи була виголошена, аби позадаватися перед Джойс, але це все доволі очевидні речі.

Елізабет приймає зауваження.

– Очевидні, але правдиві, люба.

– Майже правильні, але не повністю, міс Марпл. Чи не так, Джойс?

– О так, той хлопчик Марк – він гей, Елізабет, – вмикається Джойс. – Треба бути майже сліпим, щоб це пропустити.

Донна всміхається.

– Добре, що подруга з вами, сестро. – Їй подобається, що Елізабет і собі силкується приховати усмішку.

– До речі, Донно, мені потрібен твій номер мобільного, – каже Елізабет. – Не дуже хочеться вигадувати злочин щоразу, як треба буде з тобою побачитися.

Донна пересовує столом візитку.

– Сподіваюся, що це особистий номер, а не службовий, – каже Елізабет. – Було б добре мати деяку приватність.

Донна дивиться на Елізабет, хитає головою й зітхає. Вона записує на візитці інший номер.

– Чудово, – резюмує Елізабет. – Думаю, що разом ми зможемо знайти того, хто вбив Тоні Каррена. Упевнена, що це під силу людському розумові, чоловічому чи жіночому.

Донна підводиться.

– Варто запитувати, як ви зможете включити мене до команди розслідування, Елізабет, чи мені краще не знати?

Елізабет перевіряє, котра година.

– Не слід цим перейматися. Рон з Ібрагімом уже мали почати.

Джойс чекає, поки Елізабет теж підведеться, а тоді знову схиляється до диктофона.

– Бесіду завершено о 12:47.