Читать книгу Клуб убивств по четвергах - Ричард Осман - Страница 16

– Тож хто вбив Тоні Каррена і як нам його впіймати? – питає Елізабет. – Я знаю, що краще сказати «впіймати його або її». Але це, певно, таки «він». Яка ж це жінка комусь провалюватиме голову? Хіба що росіянка, але ото й усе.

Видавши Ібрагіму інструкції на день, Елізабет пішла просто сюди, щоб поговорити. Вона сидить у своєму звичному кріслі.

– Він абсолютно точно належить до того типу людей, у кого є вороги. Безрукавка, великий будинок, татуювань більше, ніж у Рона, і так далі. Поліція зараз має складати список підозрюваних, і нам доведеться його роздобути. А поки списку немає, чому б нам не розглянути таку можливість: чи не вбив Тоні Каррена Ієн Вентем? Ти пам’ятаєш Ієна Вентема? З тим його одеколоном? Вентем і Тоні Каррен трохи посварилися. Звісно, Рон це помітив – коли він щось пропускав? А Джойс додала щось про «Піцца Експресс», але я її зрозуміла.

Тепер Елізабет намагається частіше згадувати Джойс, бо навіщо це приховувати?

– Може, спробуємо висунути обґрунтоване припущення? Скажімо, Вентем незадоволений Карреном або Каррен – Вентемом? Тут різниці немає. Їм є що обговорити, утім зустрічаються вони на людях – це дивно.

Елізабет дивиться, котра вже година. Попри все, робить це непомітно.

– Тож скажімо, що одразу після зустрічі-консультації Вентем має видати погану новину. Він так боїться реакції Каррена, що зустрічається з ним перед очима в усіх. Сподівається втихомирити його. Але, на думку Рона, спроба була «невдала». Це я трошки перефразувала Ронові слова.

Коло ліжка лежить маленька губка на паличці. Елізабет опускає її в карафку з водою і змочує губи Пенні. Тишу заповнює металеве цвірінькання монітора серцевого ритму.

– Отож, Пенні, як за такого сценарію міг відреагувати Вентем? Стоячи перед роздратованим Карреном? Перемкнувся б на запасний план? Пішов би за Карреном до його дому? «Впусти мене, поговорімо трохи, можливо, я поспішив»? А тоді «шарах!» – отак просто, як гадаєш? Він убиває Каррена, поки той не вбив його?

Елізабет шукає очима свою сумочку. Кладе руки на бильця крісла, готова йти.

– Але чому? Я знаю, ти зразу поставила б таке запитання. Я спробую поглянути на фінансовий аспект їхніх відносин. Простежу за грошима. Один чоловік із Женеви винен мені послугу, тож ми ще до вечора зможемо отримати документи щодо Вентемових фінансів. Хай там як, а це ж весело, правда? Це пригода. І мені здається, що ми зможемо втнути кілька штук, на які не спроможеться поліція. Упевнена, вони будуть вдячні за дрібку нашої допомоги – ось таке моє завдання на цей ранок.

Елізабет встає з крісла й підходить до краю ліжка.

– Розслідування справжнього вбивства, Пенні. Обіцяю, що ти зі мною нічого не пропустиш.

Вона цілує свою найліпшу подругу в лоба. Розвертається до крісла з іншого боку ліжка й легенько всміхається.

– Ти як, Джоне?

Чоловік Пенні опускає книжку й дивиться на неї.

– Ох, та ти й сама розумієш.

– Таки розумію. Ти завжди знаєш, де мене знайти, Джоне.

Медсестри кажуть, що Пенні Ґрей нічого не чує, але хтозна? Джон ніколи не говорить до Пенні, поки Елізабет у кімнаті. Він щоранку приходить до «Верб» о сьомій і йде о дев’ятій – повертається до квартири, у якій вони з Пенні жили разом. Повертається до сувенірів із відпусток, старих фотографій і спогадів, які вони з Пенні ділили п’ятдесят років. І щоразу, коли Елізабет стукає і заходить, вона помічає на долоні Пенні білі сліди від Джонової руки, які не встигають зникнути. Його рука повертається на книжку, але здається, що він завжди на одній і тій самій сторінці.

Елізабет лишає закоханих наодинці.