Читать книгу Клуб убивств по четвергах - Ричард Осман - Страница 14

Констебль Донна де Фрейтас несе тацю із чаєм до оперативної кімнати. Убили місцевого будівельника Тоні-як-його-там, і з тієї команди, що зібралася, видно, що це неабияка справа. Донні цікаво чому. Якщо вона не квапитиметься із чаєм, то може й дізнатися.

До команди звертається старший детектив Кріс Гадсон. Він завжди здається доволі приємним. Якось він відчинив для неї подвійні двері й не мав такого вигляду, ніби очікує за це медалі.

– На території чимало камер. Дістаньте записи. Тоні Каррен поїхав із Куперс-Чейза о 14:00, а помер о 15:32, якщо вірити його «фітбіту». Доволі вузьке вікно для пошуків.

Донна поставила тацю із чаєм на стіл, а сама схилилася зав’язати шнурок на взутті. Вона чує, що згадують Куперс-Чейз, – це цікаво.

– Також камери стоять на трасі A214, десь за 400 метрів на південь від дому Каррена і за 800 метрів на північ, тож дістаньмо й ці записи теж. Часові межі ті самі. – Кріс на мить зупиняється й дивиться на скоцюрблену Донну де Фрейтас.

– Усе гаразд, констеблю? – питає він.

Донна вирівнюється.

– Так, сер, просто шнурки зав’язувала. Не хочеться перечепитися з повною тацею чаю.

– Дуже мудро, – погоджується Кріс. – Дякую за чай. Ми тебе не затримуватимемо.

– Дякую, сер, – каже Донна й іде до дверей.

Вона усвідомлює, що Кріс – він же детектив – певно, помітив, що на її взутті шнурків немає. Але він же не сваритиме молодого констебля за дрібку здорової цікавості?

Відчинивши двері, вона чує, як Кріс Гадсон продовжує.

– А до того найбільшою зачіпкою є фотографія, яку вбивця лишив поруч із тілом. Погляньмо.

Донна не втримується, розвертається – і бачить виведену на проєктор стару фотографію, на якій троє чоловіків сміються й випивають у пабі. Їхній стіл усипано банкнотами. Вона має лиш одну мить, але негайно впізнає одного з них.

Усе було б геть інакше, якби Донна належала до групи розслідування убивств, – геть інакше. Жодних тоді візитів до початкових шкіл, щоб написати на велосипедах серійні номери невидимими чорнилами. Жодних ввічливих нагадувань місцевим власникам лавок про те, що переповнені сміттєві баки – це насправді кримінальне правопору…

– Констеблю? – каже Кріс, обриваючи ланцюжок думок Донни. Вона відводить погляд від фото й дивиться на Кріса. Він твердо, але люб’язно показує, що їй можна вийти. Донна усміхається до Кріса й киває.

– Замріялася. Даруйте, сер.

Вона відчиняє двері й виходить, повертається до своєї нудьги. Напружується, щоб розчути найостанніші слова до того, як двері нарешті зачиняться за нею.

– Отож троє чоловіків, кожного з яких ми, звісно, дуже добре знаємо. Розберімо їх по одному.

Двері клацають. Донна зітхає.