Читать книгу Клуб убивств по четвергах - Ричард Осман - Страница 7

«Вейтроуз» у Танбридж-Велсі має кав’ярню. Ієн Вентем паркує «рейндж-ровер» на останньому вільному місці для людей з інвалідністю – не тому, що належить до них, а тому, що місце найближче до дверей.

Увійшовши, він помічає коло вікна Богдана. Ієн винен Богдану 4000 фунтів. Він трохи тягнув із боргом, сподіваючись, що Богдана виженуть з країни, але із цим наразі не пощастило. Хай там як, тепер він має для Богдана справжню роботу, тож усе вийшло на краще. Ієн махає полякові й підходить до шинквасу. Вивчає крейдяні написи на чорній дошці, видивляючись каву.

– У вас уся кава – чесний імпорт?

– Так, уся чесний імпорт, – усміхається молода жінка, яка готує напої.

– Шкода, – каже Ієн. Він не хоче платити зайві п’ятнадцять пенсів, щоб допомогти тому, кого ніколи не побачить, у країні, до якої ніколи не поїде. – Чашку чаю, будь ласка. З мигдалевим молоком.

Наразі Богдан – не найбільший клопіт Ієна. Коли вже доведеться платити, то й нехай. Найбільший клопіт Ієна – це щоби його не вбив Тоні Каррен.

Ієн переносить чай до столика, вирізняючи дорогою тих, кому за шістдесят. За шістдесят і з грошима на «Вейтроуз»? Лиш дайте їм десять років, думає він і шкодує, що не має при собі буклетів.

Ієн розбереться з Тоні Карреном, коли прийде час, але просто зараз треба владнати справу з Богданом. Хороша новина в тому, що Богдан не хоче його вбити. Ієн сідає.

– Що там з двома штуками, Богдане? – питає Ієн.

Богдан п’є з дволітрової пляшки «Лілта», яку проніс усередину.

– Чотири тисячі. Доволі дешево для заміни всієї плитки в басейні. Ти ж знаєш, що це дешево?

– Дешево, якщо зроблено добре, Богдане, – каже Ієн. – Розчин на швах геть дикого кольору. Дивись. Я просив білий корал.

Ієн виймає телефон, прокручує галерею до фото нового басейну й показує Богданові.

– Ні, це з фільтром, а тепер вимкни фільтр. – Богдан торкається кнопки, і зображення негайно яснішає. – Білий корал. Ти й сам знаєш.

Ієн киває. Варто було спробувати. Іноді треба розуміти, коли слід розплатитися.

Ієн витягає з кишені конверт.

– Гаразд, Богдане, коли так, то й так. Ось три штуки. Стане тобі?

Богдан утомлено гмикає:

– Три штуки, аякже.

Ієн передає гроші.

– Тут насправді дві вісімсот, але між друзями це майже те саме. А тепер я хочу тебе про дещо спитати.

– Питай, – каже Богдан, кладучи гроші до кишені.

– Ти начебто розумний хлопець, Богдане?

Богдан знизує плечима.

– Ну, я знаю розмовну польську.

– Щоразу як я тебе прошу щось зробити, все робиться, і то дуже добре й дуже дешево, – каже Ієн.

– Дякую, – каже Богдан.

– Тож я собі й міркую: ти готовий до чогось більшого, як думаєш?

– Аякже, – підтверджує Богдан.

– А до набагато більшого? – уточнює Ієн.

– Аякже, – повторює Богдан. – Багато – це те саме, що й мало. Просто його більше.

– Хвацький хлопець, – каже Ієн і всмоктує останні крапельки чаю. – Я збираюся звільнити Тоні Каррена. Мені треба, щоб хтось став на його місце. Як тобі таке?

Богдан тихенько свистить.

– Забагато для тебе? – питає Ієн.

Богдан хитає головою.

– Ні, для мене не забагато, я з роботою впораюся. Я тільки думаю, що, коли ти звільниш Тоні, він може тебе вбити.

Ієн киває.

– Знаю. Але це мій клопіт. А завтра робота буде твоя.

– Якщо ти ще житимеш, то добре, – каже Богдан.

Час іти. Ієн тисне Богданову руку й звертає думки до того, як видати Тоні Каррену погану новину.

У Куперс-Чейзі буде зустріч-консультація, і йому доведеться слухати все, що мають сказати ті старі. Ввічливо кивати, бути в краватці, звертатися до них на імена. Народ таке вминає – аж за вухами лящить. Він запросив і Тоні, щоб мати змогу звільнити його одразу після закінчення. Просто неба, зі свідками неподалік.

Імовірність того, що Тоні вб’є його на тому ж таки місці, становить відсотків десять. Але це означає, що дев’яносто відсотків за те, що таки не вб’є. Зважаючи на те, скільки грошей це збереже Ієну, він легко пристає на такі шанси. Ризик і винагорода.

Виходячи надвір, Ієн чує писк і бачить жінку на мотовізочку, що розгнівано тицяє в бік його «рейндж-ровера» ковінькою.

Я ж першим під’їхав, думає Ієн, сідаючи до машини. Бувають же люди.

Дорогою Ієн слухає за кермом мотиваційну аудіокнижку «Убий або будеш убитий. Уроки з поля бою для ділових зустрічей». Вочевидь, це написав хтось із ізраїльських військ спеціального призначення. Ієну її порадив один з персональних інструкторів у фітнес-залі «Вірджин Ектів» у Танбридж-Велсі. Ієн не знає точно, чи той інструктор і сам з Ізраїлю, але видно, що десь із тих країв.

Полуденне сонце даремно намагається пробитися крізь тоновані понад дозволену міру вікна «рейндж-ровера», а Ієн знову починає думати про Тоні Каррена. Ієн і Тоні дуже добре ладнали кілька років. Ієн купував побиті й понівечені будинки, такі, щоб великі й старі. Тоні патрав такий будинок, розділяв на кімнати, монтував рампи й поруччя – а тоді переходив до наступного. Бізнес із будинками для догляду за літніми процвітав, Ієн побудував на ньому статок. Кілька будинків він лишив собі, кілька продав, кілька докупив.

Ієн бере смузі з холодильничка в «рейндж-ровері», який встановив один механік із Фавершема, коли власник пригнав до нього машину, щоб позолотити бардачок. То було його звичайне смузі: піалка малини, жменя шпинату, ісландський йогурт (або фінський, коли ісландського нема), спіруліна, проросла пшениця, порошок барбадоської черешні, хлорела, ламінарія, екстракт асаї, цинк, есенція буряка, насіння чіа, шкірка манго й імбир. Це власний рецепт, який він називає «Не ускладнюй».

Ієн звіряється з годинником. До Куперс-Чейза їхати ще хвилин десять. Перебути зустріч, тоді видати новину Тоні. Він зранку гуглив «жилети проти ножових нападів», але варіантів із доставкою в той самий день не було. А «Амазон», мабуть, тепер думає, що він бандит.

Але він упевнений, що все буде добре. Прекрасно, що Богдан готовий перейняти цю роль. Плавний перехід. Звісно, так ще й дешевше – у цьому суть.

Ієн дуже рано зрозумів, що йому треба переводити бізнес у вищу лігу, якщо він хоче заробити справжні гроші. А найгірше було, коли клієнти помирали. Купа писанини, кімнати стояли порожні й нічого не заробляли, поки тривав пошук нових клієнтів, а найгірше – доводилося мати справу з родичами. А тепер що багатший клієнт, то довше він живе. А ще – що вони багатші, то рідше їх навідують родичі, бо ті зазвичай живуть у Лондоні, або Нью-Йорку, або Сантьяґо. Тож Ієн і перейшов у вищу лігу, перетворивши компанію «Будинки для догляду «Осінній вечір» на «Незалежне життя як удома, бо вдома», зосередившись на меншій кількості важливіших пріоритетів. Тоні Каррен і оком не змигнув. Чого Тоні не знав, він міг швидко опанувати – душові зони, електронні ключі чи спільна барбекю-зона його ніяк не лякали. Аж шкода з ним прощатися, але нехай уже буде як буде.

Ієн проминає дерев’яну автобусну зупинку праворуч і повертає до Куперс-Чейза. Як часто буває, він услід за фургоном доставки переїжджає через решітку проти забрідлої худоби й застрягає позаду нього на всю довжину під’їзної дороги. Озираючи краєвид, хитає головою. Як же багато тих альпак. Живи й учись.

Ієн ставить машину й перевіряє, чи правильно й помітно прикріплений його дозвіл на паркування (на лівому боці лобового скла, номер дозволу й термін дії нічим не закрито). За минулі роки Ієн зачіпався з повноважними органами усіх видів, але по-справжньому розтрусило його тільки від бюро розслідування російської митної служби й від Комітету паркінгу Куперс-Чейза. Але воно того варте. Скільки б грошей він не заробив раніше, Куперс-Чейз був на геть іншому рівні. Ієн і Тоні обидва це розуміли. Грошовий водоспад. Що, звісно, і було джерелом сьогоднішньої проблеми.

Куперс-Чейз. Дванадцять акрів прекрасної сільської місцини з дозволом побудувати до 400 квартир для пенсіонерів. І на тих акрах не було нічого, крім порожнього монастиря й чиїхось овець на пагорбі. Один старий друг був придбав цю землю у святих отців кілька років тому, а тоді йому раптом стала потрібна швидка готівка, щоб відбитися від розгляду порушеної через непорозуміння справи про екстрадицію. Ієн усе порахував і зрозумів, що на цей стрибок варто наважитися. Але Тоні теж усе порахував і вирішив стрибнути й собі, через що тепер володіє двадцятьма п’ятьма відсотками всього, що збудував у Куперс-Чейзі. Ієну здалося, що він мусить погодитися на такі умови, бо Тоні завжди був з ним чесним, а ще тому, що Тоні ясно дав зрозуміти: якби Ієн відмовився, Тоні зламав би йому обидві руки. Ієн уже бачив, як той ламав людям руки, тож тепер вони стали партнерами.

Але ненадовго. Не може ж бути, щоб Тоні не знав, що так довго тривати не може? Люксовий будинок може побудувати будь-хто – роздягаєшся до пояса, вмикаєш спокійне радіо, копаєш яму під фундамент або кричиш на муляра. Легка робота. Але не кожен має настільки масштабне бачення, щоб ефективно наглядати за тим, хто будує люксове житло. І хіба є кращий час для Тоні дізнатися про свою справжню цінність, аніж тепер, коли от-от почнеться нове будівництво?

Ієн Вентем почувається сміливо. Убий або будеш убитий.

Ієн виходить із машини, блимає від раптового виблиску сонця й саме в цю мить вловлює посмак есенції буряка. Вона була однією з основних перешкод для того, щоб запустити «Не ускладнюй» у комерційне виробництво. Ієн міг би викинути її з рецепта, але вона необхідна для здоров’я підшлункової.

Окуляри на очі. Ну, до справи. Сьогодні Ієн помирати не планує.