Читать книгу Клуб убивств по четвергах - Ричард Осман - Страница 5

Якщо вам колись заманеться поїхати з Фейргейвена магістраллю A21 й податися в серце кентського Вілду, на крутому лівому повороті ви неодмінно проминете стару телефонну будку, досі справну. Проїдьте ще сотню ярдів, поки не побачите вказівник на «Вайтчерч, Ебботс-Гетч і Лентс-Гілл», а тоді візьміть праворуч. Рушайте через Лентс-Гілл повз «Блакитного дракона» й фермерську лавку з великим яйцем коло входу, доки не дістанетеся кам’яного мостика через Робертсмір. Офіційно Робертсмір – це річка, але не очікуйте нічого грандіозного.

Одразу за містком зверніть праворуч на однобічну дорогу. Вам здаватиметься, що ви їдете не в той бік, але ця дорога коротша, ніж та, яку радить офіційний буклет, а також мальовничіша, якщо вам подобаються квітучі живоплоти. Урешті-решт дорога ширшає, а тоді з-поміж високих дерев на горбистій місцині по ліву руку почнуть визирати ознаки життя. Далі попереду ви побачите дерев’яну автобусну зупиночку, яка теж досі працює – якщо цим словом можна описати один автобус на день у котромусь із напрямків. Перед самою зупинкою ліворуч покажеться знак, що позначатиме в’їзд до Куперс-Чейз.

Над поселенням почали працювати років десять тому, коли католицька церква продала свою землю. Ще через три роки сюди переїхали перші мешканці, поміж яких, наприклад, був Рон. Населений пункт проголошували «Першим у Британії люксовим селищем для заслуженого відпочинку», хоча, якщо вірити Ібрагіму, який усе перевірив, насправді Куперс-Чейз став сьомим. Наразі в ньому живе 300 осіб, і сюди не можна переїхати, поки не виповниться шістдесят п’ять. Фургони із супермаркету «Вейтроуз» дзенькають вином і рецептурними ліками щоразу, як проминають сітчасте покриття дороги, що не дає пройти худобі.

Над Куперс-Чейзом здіймається старий жіночий монастир, а від нього витягуються в різні боки три сучасні житлові добудови. Більш як сотню років у цьому монастирі було тихенько, його сповнювали сухий шерех одіянь і тиха певність того, що піднесені молитви не залишаться без відповіді. Пройшовши його темними коридорами, можна було зустріти вмиротворених спокоєм жінок: жінок, наляканих стрімким світом, жінок, що ховаються, жінок, які раді служити вищій меті, і жінок, які щось комусь доводять – хоча давно забули, кому і що. Можна було побачити вишикувані в загальних спальнях одинарні ліжка, довгі й низькі обідні столи, капличку – таку темну й тиху, що можна заприсягтися, буцім у ній чуєш дихання Боже. Якщо коротко, можна було побачити сестер Святої Церкви – армію, яка ніколи ні від кого не відмовиться, годуватиме, вдягатиме й надалі потребуватиме та цінуватиме кожного. За це вона просила всього лиш цілого життя ревного служіння, а оскільки завжди є такі, кому це потрібно, то добровольців не бракувало. А тоді одного дня людина долала коротку мандрівку вгору пагорбом, через коридор дерев, до «Саду вічного спочинку» – залізні ворота й низька кам’яна огорожа «Саду» височіли над монастирем і одвічною красою кентського Верхнього Вілду навколо нього, – а її тіло лаштують в одномісному ліжку під простим каменем, поруч із сестрами Марґарет і сестрами Мері з попередніх поколінь. Якщо в людини колись були мрії, вони тепер могли бігати зеленими пагорбами, а якщо людина мала таємниці, вони надійно й навічно зберігалися в чотирьох стінах монастиря.

Ну, якщо точніше, в трьох стінах, бо західна стіна нині повністю засклена, щоб обслуговувати басейний комплекс для теперішніх жителів. Вона виходить на поле для боулзу, а за ним видніє паркінг для відвідувачів, дозволи на який видають так скупо, що Комітет паркінгу є наймогутнішою організацією в усьому Куперс-Чейзі.

Поруч із плавальним басейном є ще маленький «терапевтичний басейн проти артриту», на вигляд як джакузі – здебільшого тому, що то джакузі і є. Кожному, хто потрапляв на велику екскурсію під проводом власника комплексу, Ієна Вентема, після цього показували лазню. Ієн завжди трішечки привідчиняв двері й казав: «Божечки, у вас тут наче в лазні». Отакий він, Ієн.

Далі ви з ним підіймалися ліфтом до кімнат дозвілля. Тут спортзал і студія для фізичних вправ, де жителі можуть весело займатися зумбою посеред привидів одномісних ліжок. Тоді ще є Кімната пазлів для легших вправ і спілкування. Є бібліотека й зала для людніших і менш спокійних зустрічей комітетів або перегляду футболу на пласкому телевізорі. Тоді знову вниз, на перший поверх, де довгі низькі столи їдальні монастиря тепер звалися «сучасним концептуальним рестораном».

У самому серці селища, під боком монастиря, стоїть його рідна капличка. Блідо-вершкова ліпнина стуко робить її майже середземноморською з виду, на противагу різко готичному й темному монастиреві. Капличка незмінена й неушкоджена – це була одна з небагатьох умов продажу, на яких десять років тому наполягали розпорядники Сестер Святої Церкви. Жителям подобається навідувати капличку. Саме тут залишилися привиди – де досі шурхають одіяння й де каміння поглинає шепіт. Це місце, у якому почуваєшся частиною чогось повільнішого й лагіднішого. Ієн Вентем шукає лазівки в угоді, яка дала б йому змогу переобладнати капличку ще під вісім квартир.

З іншого боку монастиря до нього прилягає сама причина його існування – «Верби». «Верби» – це наразі селищний будинок для догляду. Сестри заснували тут 1841 року благодійну лікарню, доброчинно піклуючись про хворих і скалічених, для яких не було інших варіантів. У другій половині минулого століття вона стала будинком для догляду, поки в 1980-х законодавство не змусило його врешті закрити двері. Монастир тоді просто перетворився на кімнату очікування, і коли остання черниця у 2005-му відійшла в інший світ, Церква часу не гаяла й миттю продала всі об’єкти гуртом.

Уся забудова міститься на дванадцяти акрах лісистої місцевості й прекрасних відкритих схилів пагорба. Тут-таки є два ставочки: один справжній, а інший створив будівельник Ієна Вентема – Тоні Каррен і його команда. Численним качкам і гусям, які теж вважають Куперс-Чейз своєю домівкою, начебто набагато миліший саме штучний. На самому вершечку пагорба, де закінчується лісок, досі розводять овець, а на пасовиськах над ставком бродить отара з двадцяти альпак. Ієн Вентем придбав пару, щоб додати екзотики рекламним фотографіям, але справа вийшла з-під контролю, як воно буває.

Ось що це за місце, якщо коротко.